Захотілось відчути атмосферу ухилянства та піти у гори.

Е-е, ну, почався, ее, почалась війна в Україні. Я тоді з дівчиною жив в західній частині України. Вона зразу казала: "Давай, типу, виїжджаємо, якось пробуємо". Але в мене було трохи інше ставлення до цього. Я думав, що, ну, як так в такий час виїхати з країни? Ее так. Але і я собі ні в чому не відмовляв. Їздив там в гори, їздив на рибалку, тусувалися. І, ну, варто згадати, що мені тоді було там менше 27, але потім йде час, я бачу, що там корупційні скандали, нічого не міняється і е оцей в 24му році закон про мобілізацію і тут перший дзвіночок, що е треба треба щось робити, треба щось думати. Скоріше за все, майбутнього е в Україні я свого не бачу. І я почав шукати варіанти, як можна ее покинути країну. Спочатку я розглядав тільки там легальні варіанти через адвоката, адвокатський запит. Е, але, ну, прочекав я трохи часу, е, але нічого не дало. Також пробував вступити там в університет на аспірантуру, е, також не вийшло і не було, по суті, якихось легальних варіантів. Тому, е, осінню 24-го року я думав, е, окей, скоріше за все залишаюсь, бо, ну, немає просто варіантів, як, е, поїхати. Е, тоді, ее, ще літом 24-го року я оформив адвокатську адвокатський захист. Це типу, е, якщо б зупинили десь на вулиці, е, ТЦК, спитали документи, можна дзвонити, він їм розкаже, що вони мають робити, що вони не мають. І насправді вона мене раз дуже сильно виручила. Я поїхав осінню з друзями в гори. Все, ми їхали туди. Нас навіть на блокпосту зупинили прикордонники. Я їм показав е військово-обліковий. Там був ще ее обмежено придатний у військовий час е такий статус. І вони все нормально пропустили нас в гори, е побажали гарної дороги. Але коли їхали назад, там при виїзді з однієї області є блокпост, був, вірніше, блокпост, нас зупинили. Так вийшло, що вони зазвичай не поняють, якщо ти виїжджаєш з області, але назустріч машин не було. Він розвернувся до нас, зупинив і в друзів, е, все, там бронь відстрочка, а в мене нічого немає. І так зразу адреналін, що робити? Вони кажуть: "От, а в тебе документи не е щось з документами не так. їдемо там уточнимо їх. Я подзвонив тоді адвокату, він прям сильно виручив, він розказав, що вони не мають права це робити. Е, нагрузив його так сильно. Виписали мені повістку, але я її навіть не брав і все, поїхав додому. По суті, після того я думав, що можуть бути якісь наслідки там з мого ТЦК мені прийде повістка, але нічого такого не було, тому е я і далі продов продовжив жити, як жив. Е, але недовго так було, бо зимою 24-го я побачив, що я попав в розшук. Це типу там з дії витяг робиш і там пише обмежень ее порушення правил військового обліку. Е, я знову ж проконсультувався з адвокатом. Він каже: "Якщо там зупинять тебе, то можуть забрати в ТЦК. Скоріше за все заберуть". є там процедури, як цьому суперечити, але скоріше за все, що заберуть. І тут я поняв, що ситуація критична, треба щось зробити з тим. І спробував зробити догляд і відстрочку по ньому. Там десь збирав документи місяць, потім ще місяць чекав на чергу в електронну на подачу відстрочки. Але коли я прийшов туди з документами, в мене ее їх не прийняли. Мені вже сказали, що все, ти назад нікуди не підеш звідси. Ее зразу що робити на ВЛК? Я кажу: "А як на ВЛК? Я прийшов подавати навіть строчку. Ви мене на ВЛК?" Кажу: "В мене там нема документів з собою". Ну, вони типу психологічно хотіли, щоб я сам пішов, але, ну, типу я кажу: "Ні". Вони мене від відвели в казарму, сказали чекати. Скільки чекати, доки чекати, що чекати? Не сказали. Е, я сидів там, дивлюсь, приїхала поліція і їм написав заяву. Потім ще дзвонив в поліцію, приїхав якийсь поліцейський, я йому ще написав заяву і кажу: "Ну так, йдіть спитайтеся хоча б, доки я тут буду". Бо я до них сам прийшов по подати документи. Вони їх просто не прийняли. І він каже: "Добре, зараз я спущусь, запитаю і вернусь тобі і скажу". Окей, проходить година часу, його нема, все, я дзвоню знов в поліцію. Е, вони такі зареєстрували заяву, що от він пішов, але не вернувся. І потім до мене дзвонилась його начальниця, вибачалась, казала, що, ну, а як вони нічого не можуть зробити, що це такий час, бла-бла-бла. Ну, ні, нічого, одним словом, нічого не допомагало. Навіть там е-е скарги на гарячую лінію Міноборони. І ввечері виявилось, що вони просто ВЛК поставили по Хелсі. Ну, а в мене в Хелсі нічого не було, бо це ж типу як державний державна система. Та сказали, що пишуть мобілізаційне розпорядження. Після того зняли мене з розшуку, що дуже класно. І і все. І коли я йшов вже від них, від того типа начальства, е хоть кажу: "Скажіть, що далі, щоб знав, що робити". Вони такі: "Іди, е, йди в казарму, там все тобі скажуть". Прийшов я туди, кажу: "Так, а що далі буде? Казали, що ви скажете". А вони такі: "Так, тебе намахали". Тут я поняв, що, ну, вірити їм це це ніяк ні в якому разі не потрібно. Я ще ввечері знову написав одну заяву, е, про те, що це кримінальна відповідальність підроблювати ВЛК, бо я його не проходив. Е-е, зранку, ну, все нормально. Там була було ліжко. Я сів, е, ліг, поспав. Е, в 5тій я чув, як нарацію до цього м хто нас охороняв, приходить типу такого-то, такого-то буди, ее, хай там вдіваються і будуть готові. Я знову в поліцію подзвонив, приїхала поліція, поздоровалась з тцкашниками і поприйняли в нас заяву. Ее, ну, я якби вони ніякого насилля не було з їхнього боку. фізичного принаймні, е-е, але психологічно воно давило. Вони такі типа: "Давай, давай сідай, бо зараз цей, давай сідай в бус". І крім мене ще було двоє ее хлопців. Е одному вони ее набрехали його, що повезуть в прикордонники, бо він сидів такий тихий. І до мене і ще до одного чоловіка, вони казали: "Типу, будеш ее будеш нормально себе вести, ми тебе так як його повеземо в прикордонників". Хоча потім я вже дізнався, що туди, куди вони нас везли, там тільки штурмо штурмовики, там нема ніяких прикордонників. Але е сталося е-е чудо і якось е мені вийшло втікти втекти по дорозі. Це я сам від себе не очікував. Але, е, адреналін і бажання не їхати туди, коли куди везли, зробили своє. Е втік, ее, і трохи пересидів. е-е не вдома. І по суті далі е-е знову ж таки поставало питання, що що робити і як виїхати, але але е не було варіантів. І ее зараз я передам слово своїй дівчині, бо ми з нею йшли разом. Як вона, бо це вона мене привела до FM і я хочу, щоб вона розказала, як це було. >> А всім привіт. А я хочу розповісти взагалі про те, як я знайшла. І я тут не хочу скромнічати. Ну, я думаю, що ініціатором цього погоду була я. І от я взагалі сиділа на Юфіємі ще дуже давно. І мене взагалі дуже захоплювали ці всі історії, які я слухала на Ютубі. А там раніше ж був канал, але зараз його щось там прикрили трохи. І ці історії мене дуже захоплювали. Я їх могла ночами слухати. І от я чітко розуміла, що оці всі старання із адвокатом у цей час, який зараз, це взагалі зараз не спрацює, тому що в країні, де закон не діє, як можна щось вирішити з допомогою закону? Тобто це була така в мене думка дуже суперечлива. І після цього я багато разів казала своєму хлопцеві: "От на послухай історію, ну хоть одну послухай, он почитай якісь повідомлення. тут якісь знающі люди тобі розкажуть, що можна вийти горами. І а хлопець думав, що це я йому і псокидаю. Він не хотів взагалі це слухати. І аж десь через півроку, коли таки зрозумів, що оці всі юридичні штуки, вони не діють, а ві він сів щось почитати UФM, послухати історії і сам також цим захопився дуже сильно. І ми почали двоє слухати з ним ці історії. І з моменту, коли він дізнався про те, що уже можна йти і що все-таки люди реально виходять, пройшло дуже мало часу, як ми вийшли. Ну, типу я не зовсім вийшла, бо мені не можна було виходити з країни, а він вийшов. А, ну так, а ми вирішили спочатку хотіли легким варіантом перейти, а, але там були деякі складнощі. А мені треба було поїхати потягом в область, яка біля Румунії. і звідти із ніби головного центру, головного міста поїхати в прикордонну територію. Для цього я взяла з собою велик і я на велосипеді поїхала із міста в, ну, такі території біля Румунії. Там я була в такій місцевій місцевому одязі, типу як якась селянка, їздила на велосипеді, а все роздивлялася, помічала, де там камери, я гоза яка, хто там їздить, хто там буває, хто живе і так далі. Але прям в тій точці, де ми спочатку намічали дуже легкий перехід, а там щось стояв якийсь мужик. Мені казали, що він якусь контрабанду там тягає. І я вирішила, що ні, все, цей варіант треба прикривати, бо там і собаки гавкали, і місцевих було багато, і пройти непомітно було дуже важко. І тоді ми вирішили іти таки горами. Нас забрало це все десь тиждень чи два тижні на те, щоб купити все спорядження. Цим в основному займалася я, тому що я замовляла дуже багато із Олекса, щось десь купляла в бугазинах, щоб сума не була захмарна. І ми це все дуже швидко зробили. Тобто я вже повернулась назад з велосипедом і ми вже почали готуватися до гір. Так. І що я б хотіла зазначити? Як ми складали карту, але саме те, що я робила в цьому, а, тобто як ми складали карту, кудою треба йти. Перш за все, я дивилася в реєстрі судових рішень, хоч там багато було таких точок, через які, ну, я думала, як тут могли виловити людини, типу це нереально. Все одно там можна побачити загальну тенденцію, тобто можна побачити, що в якихось населених пунктах дуже сильно хапають, в інших немає дуже такого контролю, але в основному в населених пунктах є, тому їх треба оминати. І в мене десь через тиждень всіх пошуків по юфму, по чатах, по всьому в мене склалася карта із різними точками. І от ми, коли будували маршрут, то ми враховували ці всі точки і їх обходили. Тобто будували маршрут між цими всіма точками. І оце, я думаю, дуже важливо, тому що в мене є знайомі, які також виходили, але вони це все не робили. І з першої спроби їх зловили прикордонники, тому що вони це не робили. А з другої спроби, коли вони вже це враховували, то вони вийшли. А так. А в принципі все. Тепер мій хлопець розкаже про дорогу. Да, да, я б ще додав, що в кінці весни в мене прийшло усвідомлення таке, що, ну, треба заглянути, що це таке UFM, е, з чим його їдять. Е, я зайшов туда, так, але в мене спочатку було кардинальне заперечення того, що я я не хочу йти там тиждень, я хочу так все і зразу. Тому спочатку думали за цей короткий варіант, але тут тільки вона мені там сказала, що бачила на кордоні на ленті якусь людину, і воно зразу якось гоп перемкнуло і все. Тоді рішення було прийнято. йдемо грами. Ее ее часу часу багато, як вона казала, нам не знадобилося. Це до двох тижнів, щоб зробити там, щоб скласти маршрут, придумати, як ми туди доїдемо і підготувати підготувати родичів. Ще дивлячись ее бачучи в чаті е плюси від людей і пруфи, ну, це це дуже додавало мотивації. Ти розумієш, що ти не один такий. І, е-е, значить, ее кордон не є такий, е-е, не знаю, наповнений прикордонниками, що там ніхто не проскочить. Е, що за бажання можна зробити все. Ее допомогли також з групи Закріплені повідомлення. Е, там я знайшов дуже корисну інформацію по блоках розбита, що з їди брати приблизно, що спорядження, е, з екіпіров, з чого? з одягу і так далі. Е-е, так, розкажу про своє спорядження коротко. В мене був ее рюкзак Оспрей на 68 л. Е, я для мене похід в гори - це не було щось нове. Я раніше ходив, тому більшість спорядження в мене були. А для дівчини, що в нас не було, що ми не купили, то взяли в друга, бо ми так з другом любили походити. То в дівчині ми заказали рюкзак з ZX Dotter на 32 л. Я знав, що рюкзак це мусить бути якісний, інакше він може зірвати всі плани. Тому е так вибирав. Мій принцип був це там відомі і надійні бренди. Так, замовив я палатки в мене не було. Замовив я двомісну палатку. Не пам'ятаю її вже назву, якщо чесно, але коли я її розпакував, е, ну, я зрозумів, що вона, ми з дівчиною зрозуміли, що вона прям дуже велика і, е, по-перше, більша помітність, по-друге, вона важча, по-третє, це важче буде знайти місце для неї. І ми повернули її назад, замовили з Олікса одномісну, е, штурмову палатку з низьким силуетом. Так, для навігації також, що я що я з Юфма почерпнув, це дізнався про гарміни, що таке є, що годинник з навігацією. Е, спочатку я дивився за інстинкт другими, але поняв, що там маршрут. Ти можеш завантажити маршрут туди, але це буде просто лінія, по якій тобі йти. Е, я вирішив, що мені треба щось краще, щось з рельєфом, де я зможу дивитися на годинник і бачити. Ее, хоча б ізолінії, де можна піднятись, де опуститись краще, то я взяв forunner 955. Я задоволений на всі 100% ним телефоном. Для навігації я не користувався взагалі. Ее єдиною розкажу пізніше, де мені знадобився телефон, але в основному це все годинник. Я зміг там віддаляти, приближувати, дивитись по годиннику, чи можу я, наприклад, змінити маршрут і піти замість траверса просто вверх. Ее по його автономності це 50% за день з'їдало. Я ввечері заряджав і хватало на на цілий день. Ввечері залишалось десь там 50-40%. Ее він класно, що записує трек. Навіть зараз я там можу зайти в свій акаунт і я бачу там е-е дуже, короче, майже все всю інформацію про про похід. Е-е так, ее спутникова комунікація. Також дізнався, що є таке, як GARMIN in Rich 2 Mini. Е-е, я придбав його, бо знав, що як зайдемо в ліс, все, ми витягуємо SIM-карти, ми ставимо режим в польоті. Е, і але все одно не хочеться залишатись без зв'язку з рідними, хоча б давати їм якусь якийсь короткий апдейт, що все окей, щоб вони там не сильно хвилюватися. Задоволений на 60%. По-перше, він довго відправляє повідомлення, швидко сідає батарея і інколи повідомлення не доходять. Це було щось таке, що я не можу зрозуміти досі через то, що вже ніби відправило повідомлення. В мене воно показує, як відправлені, хоча до адресата вони не доходили. Е-е, також пізніше за це розкажу трошки. Е-е, але класно, бо якісь повідомлення доходили, тобто рідні могли знати, що все окей. Ее по парбанках мали два павербанка. Один на 20 000, це я з собою його мав в бананці і на 40 000. Це в рюкзаку. Ми по вечорах використовували його, щоб зарядити годинник, е-е, там телефон підзарядити трошки. Е-е, крім того, тросоріс, е-е, я, е, бачив, що всі пишуть за ято, ято, ято, але, е, я не був впевнений, що він справиться. Я прям хотів саму ягузу перекусувати, тому е знав, що мені треба щось потужніше. Я знайшов тросоріс. Е, якщо хто когось цікавить назва, то Felco С9 заплатив за нього сім 7 000, але спойлер ее не пригодився. Так. Ее ага. Ним я також вдома пробував перекусувати ДРТ 8 мм. Взагалі все супер було. Тому я був впевнений, якщо щось зустрінеться, то я е-е впевнений, що я зможу справитись з цим. Е так. Ну і по таких е дрібницях це чотири перцевих балончиків, ремкомплект, мотузка, ножиці, скотч. Ее так мав гроші з собою, взяв е порадився з друзями. Вони запропонували, порадили взяти гроші в разі чого, щоб ее типу запропонувати як хабар, не знаю, е, бо це ж в стані ефекту. Ти можеш тікати, тебе там хтось дожене і якщо ти там комусь покладеш он в руки зараз, е, не знаю, декілька тисяч доларів, можливо воно допоможе. І там поховав поховав їх в різні місця. Так, аптечка були стандартні штуки, ізотонік, кофеїн, знеболююче від живота, таблетки для очищення води. Е, по їжі також все стандартно. З такого нестандартного, напевно, це ми взяли кілограм джерок. М. Далі, що ще важливе? Крім рюкзака, це черевики. Ее, дівчини були Lov Rенеate I. Вона ніби задоволена ними. Все окей. Я взяв Zberland 219 Аabasis GTX. Якраз була на них гарна знижка. Я знав, що це такі витривалі чоботи, в яких можна бути впевненими, але в них є один недолік зверху. Е, тобто на шнурівки є тільки один такий гачок. І якби сильно шнурівки не затягувати на там на два ґдзи в'язати, е, все одно язичок потім відхиляється і туда потрапляють всякі камінці. е-е гілочки. І через це я натер собі таких декілька мозолей великих. Взяв на розмір е більше, його не розходжував і не знаю, прекра прекрасні чоботи. Єдине, що якби я взяв гамаші, е щоб вони закривали якраз і туди нічого не потрапляло всередину, це було б там, я думаю, що можливо і навіть мозолів би не було. Тому звертайте на це увагу. Намокали вони в основному через то, що так зверху потрапляла вода. Так, маршрут, як вже дівчина сказала, вона мала точки. Е, як ми ми спочатку подиви почали будувати від зворотнього, подивилися кордон, де лісиста місцевість, щоб не треба було перебігати е по полонині. Подивились, де там не було багато затримань. вибрали таку плюс-мінус е-е точку, яка здавалась перспективною. І я знав також е е також від друга знав, яке місце я зможу доїхати, де не мало бути блокпостів. Е бо він тиждень перед тим там був і розказав, що бачив, ее, що де було. І так я просто по лісу в Google Airs почав прокладати лінії. Просто по лісу, не дивлячись на ізолінії, ні на що. Е, після того я вже завантажив цей самий маршрут в Калтопо. Дуже класна штука, безкоштовна. Там вже можна по ізолініях. Я прям не знаю, там було мільйони тих точ, не мільйони, брешу, менше точок. Так, по ізолініях прокладав, прокладав, щоб вийшов маршрут. Далі знову передивився в Google ERS, чи я там не попав на якусь полонину. Та але, ну, не вирішив це там 10 разів поправляти, бо знав, що на місці треба буде все одно ее змінювати маршрут. З фізичної підготовки планував, що кожного разу там по 20 хвилин буду бігати сходами, прескачати, віджиматись, присідати. Але тільки два рази по 20 хвилин я побігав сходами після того, щось м'яс на нозі зловив, е, і тримав майже до дня виходу. І, напевно, два дні покачав прес. Це було все з спортивної підготовки, з фізпідготовки. Перед тим, як ми йшли, то ми попрактикувались розкладати палатку, е, і перевірили також, як це, як це йти по годиннику. Е, просто забили якийсь рандомний маршрут там від одної точки до другої і пройшлись по ньому. Е, доїзд був стандартний. Дві машини, е, дівчина з другом і з рюкзаками сіли в одну машину і поїхали вперед. Там ми були на зв'язку, а я їхав ззаді в машині з іншим другом. Ми ввечері доїхали до одного населеного пункту, ее недалеко від гір. Ее знали, що в одному місці може бути потенційно блокпост, але його там не було, бо ми якраз приїхали туди 1200 ночі. Е, я залишився ночувати в машині, щоб взагалі типа не показуватись на очі нікому, а вони переночували в готелі. Так, зранку десь це було 5:30, вони вийшли зно в машину, ми поїхали. В нас було ее план доїхати двома машинами до одної точки, бо ми знали, що по дорозі можливо будуть блокпости, а далі е пересідали в одну машину, де був я, е перекинули рюкзаки туди і поїхали вже до точки старту. Точка старту там була мала бути така класна, бо вона прям заходила в ліс. Я думав, що ми підійдемо прям під самий ліс, просто викинемо рюкзаки і все, ми вже там в лісі можна стартувати. Але, на жаль, не вийшло так, як я думав, бо по дорозі туди, це там було одне село, ми вгору не змогли виїхати. Там дуже кам'яниста гора почалась, не змогли виїхати. І так раптово треба приймати рішення, що робити. Все, ми вийшли з машини, е, взяли рюкзаки. Я пам'ятаю, я з рюкзаком, е, адреналін високий, бо це щось неочікуване, таке раптове. Е-е, трекінгові палки. Несу їх в руках складеними. Е, потім, е, в другій руці несу ще пакет такий, е, паперовий, там, то також якийсь одяг був. І, і ми йдемо під гору зразу, бо це, е, якраз під ту, яку ми не змогли виїхати. Адреналін, е, так зашкалює. І потім ми ще натрапили на паркан, через який треба було перелізти, бо його також ми не бачили це на Google картах, що там щось таке є і що ми не можемо дійти до точки старту. Ее ішли ми дорогою. Е було лячно, бо це десь яка 6ста ранку була. Е справа зліва хати собаки, як нас бачать, гавкають. Потім ми підійшли трошки вище тою дорогою. Там якась жіночка була. Вона нас побачила. Ми її побачили, але вона, мені здається, вона сама не хотіла, щоб ми її бачити бачили. І вона так вбік відійшла. Ми швидко перейшли в ту ділянку і зайшли вже там в менший ліс такий, не стали йти по дорозі на всякий випадок. І так вже з того маленького лісу перейшли в великий ліс. Зайшли так, почали підйом до точки старту. І тоді вже були на точці старту. Ми написали друзям, що які нам помагали, що все окей, ми вже тут. Витягнули тоді sмін-карти і продовжили рух. Так як фізичної підготовки в мене майже не було, можна сказати, йти було важко. Дівчина набагато була виносливіша за мене і мені треба було більше переривів. На першому обіді, це було десь біля першої дня, ми скине скинули перший пакет джерок, де було півкілограма. Не знаю, щось ми якось на підсвідомості зрозуміли, що не не треба нам аж 1 кг. А рюкзаки в нас були приблизно в мене 15 кг, в неї 910. Випили кофеїну. Так, також того дня ми перетинали декілька туристичних маршрутів і одного разу, коли перетинали, ледь не наткнулись на туристів, бо ми вже хотіли переходити ее маршрут туристичний і почули голоси, то ми так зачаїлись збоку, нас не побачили і потім перебігли. Все було плюс-мінус норм. Води, там, де ми йшли, було багато. Нам орієнтовно в нас були ємності 0,5 у мене проста п пластикова пляшка і 0,7 така металева пляшка в дівчини. Нам хватало його через один струмок. Тобто ми набирали, переходили один струмок, там не не пили, переходили до другого і там знову набирали. Того дня ми пройшли, а ще один, знову ж таки, переходили ще одну стежку. І після того я йду і дивлюся щось на дереві, щось таке незрозуміле. Але так як воно далеко, я не можу побачити, що це саме. В нас з собою був монокуляр, ми так впали зразу на бік. Я дивлюсь той монокуляр, а дуже незвично через то, що ти дивишся двома очима, ти і бачиш цю точку, а ти дивишся в монокуляр в одну і ти не можеш знайти його просто. воно приближає, ти щось шукаєш, шукаєш, не можеш знайти. Крім того, ее були втомлені, е, ну, виділявся підт і лінза запотівала, то ми десь просиділи певно 5 хвилин, поки побачили, що це просто якийсь наріст на дереві і все окей. І ее то пішли далі. Того дня ми пройшли по Гарміну, знову ж таки 17 км. Хоча м в Гарміна є одна маленька проблема. Коли ти сидиш на місці, він все одно пробує якось е-е точніше визначити твою локацію і е-е ну воно десь в районі розкидає 5-10 м. Тобто ти можеш сидіти на одному місці, а гармінь кожної там, не знаю, декілька секунд пробує точніше знайти твою локацію і там декілька метрів вліво, декілька метрів вправо. І воно так додає кілометри. Тому завжди, коли я рахував скільки ми прийшли, я віднімав десь орієнтовно 3 км. Ее, так, е, розбили ми палатку. Тоже я думав, що легше буде знайти місце на палатку, але насправді важко на траверсі знайти якесь хороше місце. По суті не було дня, де в нас палатка би там ідеально стояла, щоб ми не скочувались нікуди, щоб все було нормально. Е, цієї ночі щось шкряблось біля палатки, але поки я там шарудів, діставав перцевий балончик, це щось втікло. Ми так і не знаємо, що це було. Спати було перший день погано, бо мало місця, по-перше. По-друге, страх і погана вентиляція також була в палатці. По не поступало свіже, а я своїм спальником затулив е-е як це вхід до палатки і не поступало майже світле свіже повітря. Е, на другий день е там ми поснідали. Можу сказати, що їдло, сніданки нам не зайшли, бо з субліматів в нас було їдло. Каша з маком це взагалі щось, не знаю, дуже противне. До нього хіба щось з собою брати окремо, якусь згущонку, тоді воно нормас має бути. Е-е, так. Е, ми йшли зранку важким траверсом. Це був траверс на межі вирубки лісу і навпроти з декількома полонинами. Е, так було трошки стримнувато, що нас хтось побачить, бо коли ти йдеш, тебе легше замітити, ніж коли ти просто стоїш. Е, але все нормально. Ми тоді це по суті перший раз я тоді вирішив, що ми не будемо йти маршрутом, який я зробив. Ми йдемо вверх-вниз, бо траверсами довше і там полонини були. Та їх треба було б обходити. Чули, чули вівці, корови, чули з тими дзвіночками і далі йшли, як чули якихось звуки людей, але, ну, так в далині і музику. Це була неділя, не знаю, може там цули пили. Е-е, так того дня бачили там сліди коней. Потім, ее, з такого, що запам'яталось, був підйом десь градусів 80. Ну, от ми підійшли, це прямо стіна. І ми так якось ее по камінцях, які виступали, деколи просто треба було за коріння там дертися вверх, е, щоб піднятися. І тоді почалась сильна злива. Ми її перечекали. І після того в нас мав бути в нас був, е, різкий спуск і треба було перейти через, е, річки. В мене там дві річки впадали в одну, і в мене був план вище переходити. Так, так, щоб спочатку одну річку перейти, потім другу, бо наскільки я знаю, там, де вони сходяться, може бути якісь там фотопастки, щось таке. Але тоді після сильного дощу потоки збільшились і ми чули наче це голоси якихось людей. Е, ну, ми так зрозуміємо, що це скоріше за все була просто вода і нам здавалось, що це звуки людей, голоси людей. Е, але ми тоді спустились і перейшли якій якраз в тій точці, де де я б не хотів переходити. на стику двох потічків, але все окей було класно, бо того вечора ми знайшли потічок, який був чистий, незважаючи на всі інші, які були коричневі, і з них не можна було пити. Е, так, але ми знайшли, розкладалися під дощем, сильно змокли, але, ну, розбили табір, все нормально, лягли спати. На третій день зранку ми прокинулися, чули звук. Е-е, для мене воно виглядає як наступити собаці на хвіт хвіст. Вона так починає скавліти. Але ми також чули, що це може бути козулі такі звуки видавати. Ми не знаємо, що це було, але це було, знову ж таки, недалеко від дороги, тому не впевнені. Е, сумнівалися, чи зранку вставати, бо ми вставали десь 5:36 ранку і, ее, там, поки зібрались туди-сюди, виходили і приходили десь на табір е 7:30 8 година, тобто цілий день йшли і не знали, чи нам вихоходити, чи почекати трохи підсушити речі. пробували сушити їх над горілкою, там горілку затуляли каріматом по кругу і зверху ставили одяг. Але ми поняли, що так треба буде дуже довго. І тому вділи 3D костюми. Ми мали 3D костюми з собою. Ее лісовик, лісовик. І я просто вдягав на труси, штани вдягнув і зверху в мене була термокофта і поверха оцей лісовик, куртка. Було, було взагалі якраз нормально, бо коли ти йдеш, тобі тобі тепло, тобі не холодно. Е, ще за цей 3D костюм, він така сіточка. І в мене перше враження було, коли його побачив, що він якась перша малина і він просто розірветься. Ніфіга. Він виявився дуже міцним. Я декілька разів так чіпався ним і, ну, все нормально, витримало. Е, що запам'ятало запам'яталося того дня, це після дощу була дуже рихла земля, особливо, коли ти спускаєшся до річки і потім знову треба підніматися крутим схилом. Ти ставиш ногу вверх, переносиш на неї вагу і нога просто з'їжджає з землею разом. Е, тоді це десь чотири таких е-е підйоми було, на яких багато сили витратили. Тоді я отримав перше повідомлення від сестри на Гармін. В неї бу в мене була з нею така домовленість, що я їм скинув маршрут, відзначив відрізки по 5 км і сказав, що буду там кожних 5 км писати, щоб якщо щось станеться, вони знали приблизно, де там ми пропали, щось таке. І загалом знали, що з нами все окей. І я ці попередні там два дні відсилав смски, але виявляється, що вони не доходили, хоча в мене показувало, що відправлено. Е, так. А я тоді зразу вставив е сім-карту, шукали мережу, щоб подзвонити, сказати, що все окей і вони там не почали панікувати раніше, ніж треба. Е-е, е, так. І потім ще того дня ми скинули, в нас було два спальника, е, ми вирішили, що нам одного достатньо, бо він та як ковдра розкривається, що ми можемо одним обходитись, тим більше, що в нас палатка маленька, нам його вистачить. Ее, скинули другу половину жерок і кілька субліматів сніданок. Мокрий одяг, що в нас був, то при повішали ззаді на рюкзак. Це котонова котонові штани і гольф. А вони як мокрі, ну, вони ще дають певно кілограм. І так, е, ми їх майже до останнього дня несли. Вони вони не висохли просто. Е, так. Останнє, ее, що варто зауважити, це ми тоді бачили такий ніби пост в лісі з дерев побудований. Ее, ми, на щастя, там нікого не було. Ми так його легенько обійшли, але, ну, було там щось таке. І, ну, можливо, там навіть, е, колись хтось приходить. Е, остання гора перед сном, яку ми проходили, була дуже кам'яниста. Ніби ніби зі щебеню. Ти йдеш по ньому, по-перше, один камінчик б'ється об другий, це чути. І коли палками ее рухаєш, це також чути. Тобто дуже шумна гора. І це, напевно, найгірша з тих, що ми тоді проходили. Е-е, але, е-е, цього цього наступної ночі, це була перша ніч, коли я особисто там нормально виспався. >> А, ну від себе, що я можу ще сказати, що я взагалі йшла в цей похід, от поки ми йшли по маршруту, для мене це був ніби туристичний похід. Ну, окей, нас зловили б. Ну, типу не мене ж зловили, а мого хлопця. Ну, я типу шучу. А взагалі ми ішли і часом було ніби трохи важко йти, тому що треба взагалі, як пишуть в Юфмі, треба до цього готуватися. І я до цього дуже багато ходила в гори і мені це було дуже легко йти. Тому я б сказала, що першу частину погоду я чекала в основному хлопця, поки він там трохи відпочине або ще щось. І я замітила, що я завжди його пушила. Тобто я завжди казала, що так, ми сьогодні йдемо, нам треба пройти більше. Якщо ми вчора пройшли там 8 км, то сьогодні нам точно треба 10 пройти. Але це було десь перші п'ять днів, тому що далі в мене почали з'являтися мозолі на ногах і я вже не могла так швидко йти. М так. А взагалі було трохи на >> гілочки, як я наступав на гілочки, тебе аж >> А так, так. А завжди, як ми йшли, то я дуже обережно ішла, щоб не було ніякого шуму, тому що він зазвичай цей шум, от я йду ззаді за хлопцем і от слухаю і він стає на гілки і прям ніби якісь ведмеді проходять. Ну, цей шок здається на прям гектари лісу. І я отак слухаю і його потім своєю палкою трекінговою б'ю по рюкзаку і кажу: "Ти можеш тихіше йти?" Ну, того, що нас зараз з тобою попалять на ізі. А, ну він такий каже, що, ну, окей, окей, я потім знов наступаю на ті гілки. Ну, може, він трохи почав уже вибирати, ну, як іти. Тому тут треба також особливо звертати увагу на те, як ви йдете. Тому що якщо йти дуже голосно, то можливо вам здається, що ви йдете там рухаєтесь, а, наприклад, ваші плащі ідуть, шарудять і ви не чуєте те, як ви наступаєте на гілки. Але насправді на це треба дуже звертати увагу, тому що, ну, це дуже чутно. Я йшла ззаді, я це все чула. Так, ну, з приводу монокуляра, то так було дуже незручно ним користуватись, бо то він запотіває, а треба дивитися його протирати 1000 раз. І також ми мали з собою таблетки, які знезаражують воду, але ми ними користувалися лише спочатку на початку походу, тому що а поки ми йшли і заходили ніби в глибо гір, там було дуже мало струмків і ті струмки, вони були всі дуже брудні. І я завжди кидала оті пігулки в пляшку, щоб хоть трохи вода була нормальна, щоб, ну, конечно, ну, добре, щоб не було ніяких факапів дороги. Так. А, добре. З приводу цього, а може зараз хлопець ще щось добавить? >> Е-е, та насправді, е, це так. І крім того, е, ну, мені мені це було незрозуміло. От, ну, як можна йти і взагалі не шуміти? Я там старався, але все одно ззаді тебе рюкзак, е, там 10 + кг, е, плюс ти втомлений і, ну, гілочок там мільйони. Ну, і я в мене вага нормальна, десь 85 кг. Тому та я створював трохи трохи шуму в лісі, але, ну, не прям так дуже багато. Ее, крім того, що ще було, >> а так ми до робошли, ми тільки два рази зустріли когось із людей. Перший раз ми зустріли ще на початку двох туристів, які по проходили постежки, і ми встигли залягти. І другий раз, це коли ми зійшли, а там була ніби дорога на четвертий день, коли була дорога для лісорубів, куди вони могли ближче під'їхати. А ми швидко перебігли цю дорогу і зразу так лягли трохи, бо ми почули ніби ще якісь двоє ухилянтів ішли цією дорогою. Я ще чула, як вони щось там матюкалися. І я зразу зрозуміла, що це, мабуть, наші колеги йшли таким, але вони щось взагалі дуже не боялися йти дорогою. І я ще так здивувалася, як це вони не бояться. Але чутно було, що молоді хлопці говорять: "А так >> мені мені, ну, ми так і не можемо погодитись, хто це було, бо мені здавалось, що це явно не охилянти, що це прикордонники ходять. І тут також доля удачі є через те, що якби ми на хвилину пізніше там, не знаю, е, прокинулись, на хвилину пізніше вийшли після того, як ми відпочивали, то скоріше нас би заміти, скоріше за все нас би замітили, бо знизу догори дуже гарно проглядався ліс. Але нам нам пощастило перебігти і залягти. Ми почекали, поки вони пройшли і вже тоді продовжили рух. Ще того дня ми проходили тоже декілька ділянок з вирубкою і по малині переходили, чули звук мотоциклів, квадроциклів знизу по дорозі, але е але все нормально було. І того дня це ми побачили саламандру. Ее гарний дуже. >> А так, ну це я побачила, тому що хлопець завжди йшов спереду, а я ззаду. Я так ішла, роздивлялася. А, до речі, я завжди хотіла піти в Карпати по гриби, але якось ця мрія не збувалась ніколи. І от настав такий момент, коли ми змогли піти по гриби. І там я ще побачила величезний гриб, такий білий, прям гриб моєї мечти. І а ми, ну, я йшла і побачила саламандру. Я кричу типу хлопцеві там: "Повернись, повернись". А він не чує. Ну, і мені прийшлось знову трекінгової палкою вити його по рюкзаку. І я його так б'ю, б'ю, і він нарешті побачив. І ми цю саламандру почали фоткати. І ми зразу так зраділи, бо це ж гарний знак, що точно вийдемо. >> Так, ее, це такий четвертий день в нас був. На п'ятий день, е, ми мали переходити одну дорогу. Це дорога в лісі з серпантинами. Ми до неї підійшли, коли підходили, почали почули звук мотору, е, перебігли її швидко. Але потім і потім ми почули звук бензопили. Лісники різали дерева і скоріше за все це була якась лісова техніка. Ми тоді нормально пройшли траверсом, траверсом старались триматись так, щоб нас не було видно ні згори, десь посередині траверса, щоб ні з гори не було видно, ні з ні знизу. Е-е нічого особливого в той день не відбулося. На шостий день ми почали йти і тоді в дівчини вже болить нога. Ми зрозуміли, нам ще було йти десь кілометрів в днях. Це ще, напевно, десь чотири дня, можливо навіть і більше. Ми зрозуміли, що так не піде, треба щось зміняти. І поскидали все, що все, що не не було потрібно. Вирішили, що цей день шостий ми йдемо разом. На сьомий день ми доходимо до однієї точки і я йду до ленти, а вона помаленьку буде вертатися додому. Ну да, але вертатись не назад, кудою ми йшли, бо я б назад таке не витримала, а вертатися уже дорогами до населених пунктів і там якось перебути і повернутися вже назад додому. >> Та ще того дня ми чули наче дрон. Е-е, хоча, хоча можливо це були мухи, які потім ми замітили, що літають біля нас постійно. Ее, і з останнього, це найдовший траверс, напевно, того дня, який ми бачили за весь похід, бо він був 2 км десь. Я потім по по карті дивився. Шли ми його десь 3 години. Також був дуже виснажливий траверс і з тими купа всяких гілочок, на які не можна наступати. І, ну, і це сповільнювало темп. Ми могли б пройти далі і тоді на сьомий день вже раніше, короче, все могло б скластись інакше, можливо, навіть е швидше вдалось би вийти. Е, ввечері ми з'їли по три сублімати на двох. Картопля з сиром Гауда - це Нв, е, від Іла. Ду дуже нам сподобалось. Ми її лийфували, що от така смачна сира з е така смачна картопля е з сиром. І вночі дівчина вже тоді заснула, а я швидко з вARмі Explore, це типа окремий додаток на телефон, в якому можна побудувати маршрут. Я в нього зайшов і проклав новий маршрут. М так на сьомий день розкажеш, як ми >> що >> як ми розділялися? Та як, ну, шли, розділилися. Хлопець пішов вперед, а я ще сиділа на горбу і як знімала, короче, переодівалася, заривала от всю свою свого лісовика костюма, перевдягалася в яскраві ці кофти, типа я туристка, іду, гуляю. І я чекала, поки хлопець пройде 30 хвилин, а потім пішла по траверсу уже назад. А, ну там ішла, ішла по траверсу трохи, а потім думаю: "Та що це я буду по траверсу йду йти? Спущуся трохи вниз і там уже піду по-прямому". Зійшла я туди і трохи було страшно, тому що я кудись спочатку забрала, де були величезні буреломи. І я думала: "Та ні, точно сюди не можна йти". Потім ще вниз спустилася і ішла. А ну ішла, ішла і отак поступово вийшла до населеного пункту. І в тому населеному пункті було прям дуже багато ДПСу. Тому в населені пункти взагалі не варто йти і зупинятися, взагалі з кимось комунікувати, тому що навіть по настроям місцевих, з якими я спілкувалася, вони всі проти ухилянтів. Вони мені розказували історії, що там хтось втопився. Чи тобі було не страшно там ходити в лісі? Бо я ж ніби мала легенду, що я сама подорожую Карпатами, по полонинах там ходжу. А і вони питали: "Тобіце не страшно було йти? Там вже ухиляндів багато, а я що роблю такий вид?" Да, серйозно, вони що на людей нападають? Ну і таке, короче. І було прям серйозно багато депусул. Вони на мене дивилися прям пристально і намагалися взагалі якось вичислити, чи я буду їх боятися, чи ні. Ну, вони на мене, ну, я так зрозуміла, що вони на пили поглядом, то я до на них тоже так дивилася в притик. Ну, ніби що, ну, що я не боюсь, типа їх. І прям їздили біля мене, роздивлялись, бо я не місцева. А то так. Ну, і потім я повернулася вже в інший населений пункт. >> Е, так. А тоді, коли ми, е, попрощалися, в мене був важливий етап. Треба було перейти велику річку і перед якою була дорога, то так адреналін зашкалював. Я швидко спустився туди, дивлюсь справа вліво, нікого немає. І поки ми спускалися згори до цієї річки, ну, нечутно було, щоб там хтось ходив чи якийсь транспорт їздив. Тому я так перебіг, перейшов в річку, десь було води по коліна. Е, після того, що я побачив, ну, зразу був підйом, але перед тим підйомом якийсь був металевий дріт натягнутий. Ну, виглядав він як старий, десь 6 мм дріт. е-е зверху і знизу натягнутий. Я знав, що є якісь типа розтяжки, думав, що це не воно, але все одно не став ризикувати. Скинув рюкзак, швидко його перекинув акуратно, щоб часом не доторкатися до цих дротів. Е сам перейшов і ее почав підніматися. Коли вже піднявся на траверс, трошки вже легше стало. Гора була супер супер крута, без гілочок всяких, ее з рідким лісом можна було собі вільно, плюс-мінус вільно йти. Е, так що я ще такого пам'ятаю за той день, коли мав переходити одну через одну річку, я почув якісь голоси і так досі не можу зрозуміти, чи це були дійсно якісь люди, чи це мені причулось. Я сидів десь хвилин 10-15, але ніяких додаткових звуків не почув, тому ее піднявся, перейшов в річку. Був навіть випадок, коли я чуть не заснув, бо погода ідеальна, немає вітру, сонце, температура приємна. І я поїв, так сперся на дерево і чую, що от вже кидає в сон. Тому я швидко зібрався і знову почав йти. Попав на траверсом на одну гору, де дуже хащі були такі сильні. Там я побачив перший скид. Це було дві палатки хтось залишив. Якщо дивитись по прямій, то до ленти було десь 3,5 км. Ну, нормальне було таке місце для ночлігу у когось. Е, в 5й-6й вечора я сів, думав, що робити, бо, ее, чи ставити все на кону і от штурмувати цього дня лінту, чи розбити це на два дні, переночувати і потім вже переходити. Вирішив, що буду йти до 8ї вечора, а там далі побачу, скільки мені ще залишиться. Домої я пройшов ще десь 2 км. Побачив, що до ленти мені по моєму маршруту 1,5-2 км. Хоча по прямій я по це вже недавно дивився, там було всього 350 м до ленти, але там була відкрита місцевість. І я не знаю, добре, що я туди не пішов. Тож вирішив переночувати і вже зранку штурмувати гору. В мене після того, як ми з дівчиною розділились палатку, вона забрала там пальник, все забрали. Я взяв мінімум їжі і взяв спальник і тент. Тут типу натягнув тент на карімат, поставив спальник і так спав. Було ноч кинув всередину пару грілок. Е, ніч була холодна. Я пам'ятаю, як я декілька разів просто опускався вниз спальника, затягував зверху шнурок, щоб взагалі не поступало холодне повітря, бо було холодно. Ее, але якось ніби трошки поспав, зранку встав, знов закинувся обезболюючим, кофеїном і в 6 годині я вже йшов маршрутом. В мене було ее по суті треба було одну гору перейти траверсом і потім підйом до одної гори і вже на цій горі по попри цю гору йде лента. Е, то перший траверс він був складний, бо було, напевно, п'ять, може і шість, е, таких струмків з різким скидом і з різким, е, склоном і потім підйомом. Е, то довелось трохи попотіти. Тоді ще така напруженість через то, що от от ти вже близько, тут вже по-любому зараз будуть дрони літати. Е, на кожному дереві фотопастки. Ее, але пройшов траверсом ту гору. Наступна, це була також супер ідеальна гора. Е-е, покриття гарне, листяне, не листяне, трав'яне. Е-е, дерева, ее, широкі і рідкі. Я просто там від одного дерева до другого перебіжками переходив. Все було, все було нормально. Я знав, що наверху має бути дорога. За тою дорогою ще трошки треба буде прийти і тоді вже свобода обіяна. Е, я почекав десь дві хвилини, не було чути ніякого транспорту, нічого, тому я зразу перебіг цю дорогу. Ще пройшов трошки, не знаю, там метрів 200 вверх піднявся. І все. Дивлюсь на годиннику вже лента. Я знав, що не можна розслаблятися, бо вони можуть заходити на румунську територію. Тому спустив, скинув десь 100 м висоти, там вже трошки розслабився, сів, поїв афени і вже вставив сім-карту в телефон, але ще поки не включав режи не виключав режим в польоті. Е, далі продовжив йти, знайшов якусь румунську дорогу, таку лісову. Скоріше за все, лісовики ко лісовики користувались нею, але на дорозі були дерева, тому я зрозумів, що там техніка ніяка зараз не їде. І я так собі по тій дорозі почав йти. йшов. Мені пройшлось пройти ще десь 10 км, може навіть і трохи більше, поки я дойшов до залізниці, де вже була залізниця, якісь доміки. Е, там, е, побачив вже одного з наших, він вже визвав поліцію Дефронтєро стандартно. Приїхала поліція, перевірила ее перевірила ее які речі ми маємо. забрала той тросоріс. Мені його так шкода було, але типу все окей. Там вже були е-е четверо людей вже були, ще ми з двоє з тим чуваком були і ми чекали до 2гої години. Можливо ще хтось би підійшов і потім поїхали, бо вони нас вже відвезли в участок. Спочатку їхали з принтером на рейках в велике місто, далі пересіли в Т4те і були в участку. В участку взагалі ставились нормально, спитались, кому треба якась медична допомога. В мене були сильні мозолі. Вони такі, каже, типа, іди там, не знаю, промиї рани. А в інших чуваків брали інтерв'ю там, е, чи вони купляли маршрут, батьки, хто, короче, отаку інформацію взагалі. Ставлення в них було супер. Вони дали нам замовити піцу, напевно, там, де одна пс одна, напевно, тепер зрозуміють, який це напрямок. Е, так і все. Нічого такого незвичайного не було. Ми того вечора, ее, сиділи, спілкувались з хлопцями, хто як вийшов. Були історії такі, що йшли 18 днів, а були такі, що за один день. Ее, так. Наступного дня нас повезли в Сигід. Там ми приїхали десь 9, може, там вже було 19 чоловік, які за один день вийшли з одного напрямку. Е, десь до 3ї години ми там чекали, поки всі документи нам дадуть. Вивезли нас тоді поліцейські за межі міграційного центру, сказали, побажали щасливої дороги. Ну і по суті так, так закінчилась моя подорож. З підсумків, е, які я зробив і порад, це треба брати більше кабелів. Я навіть не подумав за це. В мене, наприклад, до годинника був тільки один кабель. Хто бачив Гармін ее Forrunner, там така специфічна зарядка. Якби щось сталось з кабелем, ну, накрилась би навігація. Хоча я мав навігацію всю на телефоні в разі чого. Ее на колінники це було супер, але було б ще краще, якби вони були вшиті в штани. Вони декілька разів ее спасали мене, коли я падав. І але завжди треба було їх поправляти. Ее >> ну але так наколінники то таке. Наприклад, в мене були також наколінники і вони мені дуже давили на коліна і тому я їх десь там скинула. Ну і так само рукавиці були, але їх загубила біля струмка. Ну і балаклаву десь загубила. Ну спочатку, до речі, ми йшли в балаклавах дуже серйозно собі на капелюхи там папороть, листки папороті ставили, так щоб нас не замітили десь за 50 км від кордону. А вже коли підходили вище, то ми вже на це якось так забили все. І мабуть у нас і балаклави не було десь. Ми їх про повикидали. Вони були мокрі трохи, то ми їх десь там тягнули. Так, ще важливий нюанс. Я не був до цього готовий, але готуйтесь, що на румунській території не завжди, не зразу буде зв'язок. Я очікував, що все, я перейду в кордон, там включаю і в мене вже є дзвіно зв'язок, я можу дзвонити до рідних, але ні, він появився аж коли нас поліцейські привезли до цього великого міста. Е, раніше, ну, не було, просто зв'язку не було. І єдине, де ми змогли під'єднатись до Wi-Fi, це де нас поліція забрала. Там були такі ее будиночки вихідного дня, е, де був Wi-Fi, де можна було підключитися. Ее мась від мозолів. Це це було дуже смішно, що якраз перед походом декілька днів ми слухали історію і чувак розказував про якусь мась від мозолів, що е ти нею мастиш і там через декілька днів буквально вони заживають. Ми чули це, е, але, ну, просто проігнорували. Але тепер я думаю, що це би було прям дуже корисна штука і воно би трохи легше на ноги було. Е, так. Е-е, по палках в мене були палки Black Diamond телескопічні, такі, що розкладаються в трьох секцій. Я б, якщо хтось, е, буде брати палки, я б радив зетки. Це такі, що з тросом всередині. Вони надійніше, бо декілька разів ставалось, що просто я опираюсь на палку і нижня секція складається. Ее, це супер, що нічого не сталось страшного. Але в момент, коли ти надієшся, надієшся 100% на палку, вона може підвести. Е-е, також не вірте Google картам, як я вже розказував, е-е, що я думав, що ми прям під'їдемо до точки старту, от в самий ліс заїдемо, але ні. Ее, тому було б добре, якби туди спочатку хтось з'їздив до точки старту і перевірив. Е, так, треба бути впевненим, що в разі чого зможете перебудувати маршрут на коліні в дорозі десь, бо я не практикувався в цьому GM експорі. Я взагалі не знав, чи зможу я передбудувати, але ее в мене була там підписка на місяць безкоштовна і супер класно, що можна було перебудувати маршрут і зразу загрузити його на годинник. І не потрібно було включати там Wi-Fi, нічого. Просто на декілька хвилин я під'єднався по блютусу до годинника, залив маршрут. Все, новий маршрут готовий. Е-е фотопастки ми дивились на них, не бачили жодної, але е-е не знаю, воно трохи відвертає увагу, бо по суті вона може бути на будь-якому дереві, стояти в будь-якому напрямку і так ходити, обертати голову. Це, е, трохи трата часу, що я зразу на, напевно, другий чи третій день відсіяв для себе. Вони не можуть там бути на висоті більше, не знаю, 10 м. Е-е, чи там, е, вони не можуть бути на якихось трухлявих деревах. Ну, це ж якщо це дерево впаде, то хтось хтось мусить типу потім вертатися і десь переставляти. Можливо, вона поломиться. Ну, вони, напевно, таким не страдають. Ее різні варіанти також розглядайте. Бажано мати ще якийсь резервний маршрут. От в мене був тільки один маршрут. Я знав, що я йду ним, але от в дорозі прийшлося перебудовувати. І можливо, якби в мене був резервний маршрут з е з самого початку, то було б краще, бо я не знаю, не тратив би часу на оцю перебудову. Я б знав в інтернеті до того подивився, можливо, там якісь затримання були. А так, ее, по суті, це я будував його по пам'яті, ще згадуючи, що там було на карті затримань. Е-е, так, з четвертого дня там ми пили знеболююче від мозолів, бо вони вже давали про себе знати. Ее, також кожного дня пили кофеїн для сили, трохи для бадьорості, щоб щоб могти йти. Е, що мені дуже не хватало в поході, це тапочки. Я не знаю, коли ти вже в палатці, розвся і, наприклад, хочеш піти в туалет і треба знову вдягати ці чоботи мокрі, ее, важкі, це було, це було дуже важко. А якісь тапочки, вони були би супер. Плюс ними можна було б користуватись вже, коли перейдеш кордон. А так, ее, я от той час, поки нас не відпустили, я ходив в тих чоботах і в штани мав на виворіть оцей лісовик. Тому також, ее, вже в ретроспективі думаючи, е-е, пожалів, чого не взяв з собою якийсь легенький одяг, в якому я вже міг ходити би по Румунії там їздити. Взагалі це було сплановано, тому що я не планувала переходити кордон, тому що мені треба було мати печатку взагалі про виїзд. Я не змогла б в такому випадку легально повернутися назад в Україну, тому що на кордоні мене б могли стопанути і спитати: "А а що це в тебе тут нема печатки? Як ти опинилася десь там за кордоном?" І тому це було сплановано, що я не маю переходити кордон і хлопець має сам перейти. І ми так і планували, що десь біля кордону ми розійдемося і я повертатимусь назад, а він буде йти далі. >> Так, але е початковий план іншим маршрутом було, що ми прям двоє дойдемо до ленти, вона, якщо там буде Ягоза, поможе мені, е, не знаю, може потримати, перелізти і тоді вже піде на піде назад. Але в змінному плані, ну, е, вона раніше пішла додому і це, напевно, пішло на користь. Взагалі я ішла до найближчого населеного пункту годин пять, але це не було горами, це не було десь по буреломам. Я знайшла стежку і зразу по стежці вийшла. Тобто я вже не боялася, що хтось мене зустріне, десь перестріне і буде запитувати щось у мене, тому що в мене було дуже яскравий одяг з собою і, ну, типу ніхто не міг би запідозрити, що я десь там в чомусь була замішана. І так назад я поверталась. Я добралася до одного населеного пункту, меншого. Потім звідти я поїхала автобусом до трохи більшого населеного пункту і звідти я поїхала іншим автобусом уже до свого населеного пункту. У мене не було розкладу і я взагалі заздалегідь це не дізнавалася. Я просто знала, що якщо не буде якогось публічного транспорту громадського, то я зможу доїхати якимсь таксі або ще якось зможу доїхати звідти. Але так, щоб мати взагалі можливість поїхати чимось, мені треба було іти до цього місця, ну, годин пятьшість. Ось так. Ну, взагалі трохи було страшно, але я пішла на цей похід, тому що я хотіла відчути себе в ролі ухилянта. І якби я хотіла відчути взагалі всю цю атмосферу. І тому я була готова до якихось ризиків. І для мене не було чимось таким незвичним піти самій у лісі. Ну, я до цього якось і раніше звикла. Я часто ходила там по лісах сама, і для мене це не було чимось страшним. Але так, коли я йшла сама, то, ну, було не так, ніж коли я йшла там із хлопцем. Були якісь ризики, ну, але вони були такі, що можна було їх витерпіти і взагалі ніби почекати, поки це все пройде. Ну, і так. І мені це сподобалося йти навіть назад. А найважче, я думаю, що це було кожного ранку взувати взуття, яке холодне, мокре і ще на вулиці холодно. І це було найважче, тому що після цілих днів походів, а ноги вони ніби набрякали і тоді було важче і важче натягати те взуття на себе, тим паче ще й холодне, і мокре. >> Ну, для мене е для мене е важко було наважитись на це все. Бо в Україні типу було, скажемо так, нормально мені жити, але склались такі обставини, що треба було йти і от зробити цей перший крок, навіть для себе сказати: "Все це от варіант і ми будемо йти горами". Це це було найважче. А в самих горах, ну, фізично мені було спочатку важко, хоча під тіло адаптувалося після декількох днів і вже було легше йти. спалося. Як тобі спалося? >> Та нормально. Ну, хіба що спочатку хлопець лежав біля входу в палатку і він мені весь все повітря затуляв, що я аж задихалась там лежала в углу. І потім ми помінялися місцями, я вже лягла біля входу в палатку. Ну, я знала, що якщо нас буде атакувати якийсь ведмідь, то я буду в зоні ураження, мабуть. Але, ну, хоть я не задихнуся вночі, бо я вночі вставала спочатку, бо я задихалася прямо в палатки, не було повітря. А з приводу того питання, чи він взяв би мене, мені здається, що я б другий раз уже не пішла. Ну, тому що одного разу достатньо, я думаю. Так, мені спалося перші дні погано, бо трохи стресово, але далі втома робить своє і ти просто там наступає вечір, ти лягаєш в палатку, ти скинув ті чоботи і і просто відключає тебе. Ну, останні дні нормально спалося, крім прям останнього перед перед виходом, бо тоді некомфортні умови були, без палатки, просто на карематі. Е-е, так. А наступний, ну, дивлячись на то, що відбувалося, ніби нічого такого страшного не було, тому е-е чи я взяв би її наступний раз? Я б наступний раз не йшов, але якби прийшлося, то скоріше за все ее я б не став другий раз ризикувати. Тобто я вже от усвідомлений за ризики і, напевно, другий раз ні. Як перейшли всі, ее, ну, ті, хто знали, ее вітали, е раділи за нас. Але коли ми поділились тільки нашим планом, це зразу, ну, в родичів категоричне несприйняття. Вони такі: "Ні-ні, все там кордон під замком, ну, дрони на кожному кроці". Е, друзі, ее трошки легше сприймали. Вони, е, розуміли, що, ну, не може бути все так погано, але також переживали, бо це, ну, с днів в дорозі ми розраховували 7-10 днів. Е, щось може статись, не все залежить від нас, тому переживали, але я не скажу, що вони казали: "Ні, н, це все там фігня, навіть не пробуйте". Вони, е, допомогли. Основне - це допомогли нам доїхати і і молились за нас. >> А, ну так. І я ще казала хлопцеві, щоб він не казав, що це моя ідея, тому що якби, а, ну, щось або не вийшло, або можливо були якісь складнощі, або просто навіть в процесі самого погоду, а щоб ніхто не думав, що це ніби я підвила на це, щоб хлопець типа це сам він придумав. Ні-ні, я казав в кінці, що ну якби я не хотів, мене б ніхто не змусив, але я зрозумів, що це буде найкраще рішення для мене і для мого майбутнього. Тому варто варто ризикнути і побачити, що з того вийде. І я завжди дотримуюсь того, що краще щось спробувати і потім жаліти, ніж не спробувати і жаліти. Mm.