#35 По гриби до Румунії в березні.

Десь там через 200 м. Те, що нам і надо. Те чувство, коли дуже сильно встав. А надо ще на отуту гору піднімати. Фу, [ __ ] десь оттудова прийшов. А та вершина десь на 400 м више мене. Між Дунами обрів. Вряд лі, короче, смогу до неї подняться і спуститися живим. Вже заїбався я оттуда прийшов. Красиво. Ну, може колись в следующий раз я тебе покарю. Де-то тут це вершина, про яку я казав. А я стояв десь ее десь отам. Короче, на такій на другій вершині. Я спустився вниз і щас піднімаюсь, піднімаюсь, піднімаюсь, піднімаюсь і сюда піднявся. Но туда я вже не долізов. Мені надо он туда. Всім привет. Значить, начав готовитися я за місяць до вихода. Дивився маршрути. Хотя маршрут це я ще примітив собі осінню. Ее, короче, грубо говоря, це направление Горний хребет той ще возле там. Короче, посля того, як я почув про популярний путшн і що його прикрили, мені чогось показалось, що там ще можна пройти. Я рішив штурмувати оцю гору тільки з другої сторони. Значить, по поводу моєї фізухи. Я ходжу в зал год, плюс раньше занімався копом, то есть в мене була вже якби навичка ходить лісами, горами, ярами. То есть плюс-мінус якась видержка була. Хотя під час войни цим не занімався. Ее, значить, я достаточно молодо вигляджу на свої почти 30 лет. І це якби входило в мій план. То есть я спеціально постригся перед виходом, е, щоб, ну, світу буть моложе. Таку молоджну причску сделав. Плюс купляв собі станок в поїзді брився перед виходом, потому що сама опасна точка мого путі був вихоід уже в Закарпатті, коротше, оцьому Ужгородській області. Значить, що в нас далі? Виїхав я свого города в Сумській області в 4 утра. Проїхав до Києва, поки не заснув, бачив десь чотири блокпоста і всі блокпости махали рукой, типа пропускали без проблем. Хотя на всякий пожарний я собі нафотошопив справку, що я обучаюсь, е, щоб якщо що, щоб можна було щось показати. Так, в самом Києві там докупив перцовий балончик, закупився енергетическими батончиками і гелем ізотоніком, щоб менше тратить часу на на їжу. Значить, сам сам план йти по горам, він займав десь сам маршрут по горам приблизно з вигляду зверху Google карти, тобто без врахування перепаду висот. десь на 10-15 км і ще десь 10 км саме подход догори. Значить, речі відправив собі на поштомат нової пошти за декілька днів до від'їзду дочекався повідомлення, що поштома що мої речі прибули на поштомат, тому що іноді буває, що там місця немає і тоді вони його просто не доставлять. Ну, білет я замовив за декілька днів раніше, щоб точно мати місце, якщо там поштомат не доставить, щоб або змінити адресу, або відмовити, відміти відмінити білет на потяг. Значить, після Києва я приїхав в Білу Церкву. Знову на блокпостах ніхто не зупиняв, тобто всю країну я просто просидів там, ну, бе без жодної зупинки на блокпості. з Білої Церкви виїхав в сторону Ужгорода. Значить, план, ну, мої думки з приводу за там безпеки, тому що ті, хто читають телеграбе чати тих ужгородських окраїн, ті розуміють, що там дуже небезпечно, там дуже-дуже жорстко працює ТЦК. Тобто у нас набагато простіше з цим. Е, приїхав я туди дуже рано, десь около 6 годин. Ее, виходив на станцію раніше, чим ту, що замовляв білет. Ее, було темно. На ЖД вокзалі стояла якась машина світила фарами. Тобто я, ну, то, ну, рідко хто так робить. Тому я думав, що це явно стоять погранці, зустрічають. Якось мені свезло, що виходили люди, людей зустрічали, тобто така була невелика масовка. Плюс я вигляжу дуже молодо, дівся там джинси скіні обтягующі, чорна курточка, тобто весь чорний був і було на вулиці дуже темно. Тобто я вийшов, поміг жіночці спустити речі. також виходив не зі свого вагону, тому що мені не сподобався проводник, який був в поїзді, якому я сказав, що буде виходити раніше. Він якось дуже неоднозначно реагував на мої ці слова про те, що буде виходить раніше. Тому я пішов чуть далі і виходив з іншого вагону. Далі пішов поштомат, забрав речі і через деякий час їхала електричка в сторону місця, там де я буду вже стартувати пішки. Ее пішки я пройшов два села, ні з ким не розмовляв. Е, в третьому селі і уже в я змінив. Спочатку в мене був план стартувати в одній точці, потім уже по місцевості я зрозумів, що два дні йшли дощі і зараз буде дуже гарний момент, щоб піти відразу лісовими дорогами. Я думав, що їх розмочило і там нікого не буде. І так воно і було, тому що на підході до дороги уже ві від я ще в ліс не зайшов, а уже була така гарна річка текла. прийшлося відразу вже там пощі колотку намочити ноги, тому що просто перепригнути її неможливо було. І я пішов по цій дорозі лісовій, яка йшла вдоль гори. Е, були чиїсь сліди, але там, як я зрозумів, то були або дитячі, або жіночі, тому що там розмір був десь 36-й. Інших слідів я не побачив. Машина там зараз точно б не приїхала, а я йшов собі спокійно. Е, до самої гори виходить в 7 годин я стартував від ЖД десь і біля в в гори я почав заходити десь в півтого. Я зайшов відразу, я вже заморився за цей час, тому що дуже швидко йшов. Плюс я не брав з собою, я брав портфель, який був захований в сумку і весь час ішов з портфелем в сумки, тому що, щоб не привертати лишньої уваги, типу я якийсь родич, їду, там зверху сумки лежали по пакетам труси, носки, там шоколадки, вода, щоб якщо навіть був осмотр моїх речей, то вони подумали, що я якийсь тут е до бабушки образно приїхав. Далі я зайшов в гори, пройшовся метрів 300-400, звернув направо, піднявся, знайшов найближчу таку ложбину і впав в неї і почав там перевдягатися. Те, що мені треба було, щоб було під рукою, я ложив в кармани. Те, що не треба, ховав на на дно рюкзака і як чуть-чуть відпочив, тому що вже трішки заморився. якраз подивився, чи нема за мною хвоста, тому що якби мене хтось переслідував, то я б їх відразу побачив і якраз би зміг би йти за ними образно. Ну ніхто за мною не пішов, ніяких фотоловушок там видно не було. Я почав підніматися. Спочатку йшов кущами, тому що думав, що треба обходити дороги, тому що там можуть бути лісники. Потім, судячи з, ну, пройшов вже дощ і, судячи з цих дорог, я зрозумів, що там неможливо зараз проїхати, поки воно не висохне. Плюс в горах вже не бачив зовсім ніяких слідів і майже весь час йшов по тропам лісників. Е-е, е, дойшов до кордону дуже бистро, то тобто з :30 я десь уже часа в два був біля кордону. Спочатку почув якийсь гул. Я думав, можливо, то якісь чмелі чи ще щось чи, ну, тобто щось таке незрозуміле було вже біля кордону. Але коли почав переходити ближче, е, я дуже сильно заморився в кінці. Там останній останній кілометр я, напевно, е старався дуже тихо пройти і тому багато відпочивав і дуже дуже такими маленькими перебіжками просувався. Коли подивився по карті, до кордону залишалося 150 м. Я ліг відпочити, тому що вирішив послухати, чи ходить хтось поруч, чи їде хтось поруч, чи ще щось. Тобто я в паві лежав і почув якийсь знову гул. Спочатку мені здалося, можливо, це якась електрична техні техніка, типу якісь електричні мопеди чи ще щось, щоб не було чути звук двигуна. Але потім гул ставав все ближче і ближче, я зрозумів, що це дрон, напевно, летить. Потім цей дрон пролетів наді мною, е, я до його підльоту вже не шевелився і плюс на мені була накидка якраз в колір ее навколишнього середовища. Але якщо він був степляком, на що я і подумав, то треба було реагувати дуже швидко, тому що якщо тепляк був, то вони мене вже помітили. Як тільки він трішки відлетів, е, щоб вони думали, що я там лежу далі в надіях, що мене не побачили. Але я не не став чекати. Там з усіх зусиль кинувся до Я вже знав, яку в яку сторону мені бігти. Кинувся до кордону. Ее, на підході до нього, до забору лежала стара проволока там різна і колюча, і звичайна якась. Її там також є проблемно перепригнути. Якось зачіпався, але пройшов. Значить, дуже багато хто запитував, тому ее слухайте уважніше. Значить, забор були вертикальні стовпчики, тобто це не були пірамідки з, значить, вертикальні стовпчики. була натягнута їгаза, але не кільцями зв'язана між собою, а тупо рядами. І посередині вона була така ще нав навхрест прямо пере перетягнута. Тобто, е, в мене під рукою були щипчики, які я з підготовив, почав щипати з нижніх рядів, відщипнув чотири ряди і почав пролазити. Але в мене спередуі була малень маленька сумка, а на спині був портфель. Тому якби я був такий повненький в цьому плані, що мало б відпнув. Зачепився штаньми, зачепився, е, накидкой і, напевно, шапкою, тому що штани я порвав якось уже, ну, розумів, що треба вириватись, як якомога скоріш скоріше. Тому накидку я з себе скинув, шапка злетіла. Були кожені перчатки на на випадок, якщо треба буде щось розтягати. Я їх не використав, вони десь спали. Ее далі я, короче, освободився цих от зацепів. Навпроти мене була ця граблями їхній город пограничниковий зораний. Я, коротше, через нього пробіг. Там була невелика насип піску. Я не знаю, навіщо вони її роблять. Там її перепригнути 2 секунди. Я її перепригнув і побіг якомога сильніше, тому що так як розповідали інші люди, то казали, що може бути хвіст. А оскільки мене, як я думав, помітили, то я рішив, що треба бігти як можна далі. Тобто ці там 200 м, які від того, як мене помітили досюда, я, ну, потратив дуже багато енергії, забіг за велике дерево, впав під корні, е, випив води, послухав, чи за мною нікого нема і почав далі невеликими такими перебіжками перебігати, е, на другу сторону яра. Тобто я не захотів там, щоб йти до села, треба йти вдоль кордону. Я не захотів, побоявся, що вони можуть там перелізти і йти мені на зустріч. Вирішив зробити невелике коло. Виходить, вирішив піднятися на ще одну гору. Е, там я робив невеликі паузи, там ховався за лежачими деревами, там відлежувався по по декілька хвилин і потім вийшов на лісну дорогу вже в Румунії. І ще там пройшов десь кілометрів 10 до самого села. Е, значить, навколишні хати там всюди були великі собаки. З англійським в мене погано, тому я не захотів, ее, короче, вже якось підходити до людей. Вирішив буду сам іти до поліцейського участку. Але ззаді, ну, то люди мене помітили, ззаді мене приїхала машина. Там один хлопець показав жестами, що він зателефонував комусь. Ну, я відразу зрозумів, що він зателефонував поліцейським. Я вже йшов, їх чекав. Е, поки йшов, я скинув ніж, бо він в мене такий, я не знаю правила холодної зброї в Румунії, но він такий дуже, дуже на те схожий був. Тобто в Україні він легальний, а там хто зна. І пірцовий балончик, я не пам'ятаю, толі він там віддав, толі також скинув. Під'їхали, ніяких наручників не було. Вони відразу розвернулися, під'їхали до мене вже задом, е, подивилися мої речі, посадили в машину і ми поїхали в участок. Там вони в мене взяли інтерв'ю, спрашували, чи хтось мені допомагав. Там всяку інформацію про мене взяли, подиви показали на, ну, просили показати на карті, де я перейшов. Я їм показав точну точку. Судячи з їхньої карти, в тому місці, по крайній мірі, в цього поліцейського було ще декілька виходів. Тобто люди там виходять не так багато, як в Чернівецькій області, але я так розумію, що там також є позитивні виходи, тому що в судових реєстрах, кстаті, раджу перед тим, як виходити, почитати судові реєстри по вашому направленню, тому що з усіх справ, що були в судових реєстрах, я зрозумів, що більшість людей якраз ловили на на ЖД станції, тобто там пть 5 тире 4,5 км від е границі України, тобто якраз ну кордону. Це якраз розташування найближчої ж дистанції до до цього до, ну, грубо до цього маршруту. Але я виходив зовсім на інших станціях, тобто я я там не виходив. Ее, так що там ще хотів? А, і в судових реєстрах не було зовсім людей, яких поймали в лісі. Тобто в лісі в них в цьому місті не вдалося нікого впіймати. Хоча на підході біля границі я бачив пляшки з водою випиті валялися і бачив кофта висіла на дереві. Тобто люди все-таки там, ну, бувають частенько. Ее, що ще значить в відділенні? Ніхто наручники не одягав. Було нормальне відношення, ніхто не кричав, там з розумінням віднеслися. Ее дали вийшли, дали передіться, подивились мої речі, запропонували каву, я випив. Е, потім відвезли в більше місце, там за мене взяли відбитки, зробили фотографію і потім ще повезли в третє невелике місто чи село. Там був міграційний пункт. Мені видали вже документи, е, повернули телефон, паспорт і сказали, що я можу йти. Е, раджу, коли ви будете в цьому міграційному пункті казати, що у вас нема грошей і, можливо, вас залишать на на ночівлю, тому що я сказав: "В мене гроші є". І вони мені зразу сказали: "Ну тоді он вперд з песней, короче, в отель йдем". З приводу румунів скажу, що є як добрі, так, ну, як гарні, так і погані. Ну, як в кожній нації, типа, єсть різні люди. Ее, е, мене на наступний день підвозив Румун, е, до міста, тому що там були проблеми. Це був суботній день, там була один бус і той я, напевно, прозівав. І тому я вирішив йти пішки. Ну, я вже потім зрозумів, що я прозівав цей бус. Шов пішки, ніхто особо не хотів зупинятися. Там остановилася одна машина. Вони мене сказали, що їм за мною по путі. Е, я їм запропонував гроші. Вони відмовилися, сказали, що їм по путі, ну, тож в те ж місто їм також їхати. Тому гроші він з мене брати не захотів. Я їм запропонував. В мене там були копійки українські. Я кажу, типа, сувенір, вони сказали: "От, добре, дякую, це ми візьмемо". Е, потім розказав їм свою історію і вже в кінці вони мені запропонували гроші. Я їм відповів, що, типа, дякую, не треба, типа гроші естьсть, але вони дуже настаювали. Тому, короче, я вирішив, що мені випендрюватися. Тим більше вони мені не зайві будуть. Вони мені дали столей, це десь 20 €вро. І все. Далі я ось сиджу вже в цьому місці, в отелі, записую цю голосовухо. Я не помню, сказав или нет, телефон виключав заранее. Я не прям уже в конце, а телефони виключив кілометров за десь за за 15 догор. Отак типа як тільки забрав посилку в в городі, там де я вставав, то на електричку вже сідав з виключеним інтернетом, щоб не було подозрений, що біля гор пропав абонент, який тільки що приїхав з, ну, Сумської області. Поняв? Типа, щоб у них вони хоть і знали, що я приїхав, но не знали, де іменно я потерявся. Поняв?