Невдала спроба перетину кордону через гори: повний розбір.

Здоров, Ігор. >> Всім привіт. >> Кажуть, що тобі вдалося тикавий ти неушкодженим. >> Ну, слава Богу. Слава Богу, вийшов вже вдома. >> Розкажеш, як то тобі вдалося? Бо всі, бо всі кажуть, бо всі кажуть, що це неможливо, >> що пакують всіх. >> Розкажу, розкажу. Почекаємо трішки. Бачу, люди підключаються. >> Та буде запис фурмана на Ютубі, то вони вже собі послухають. Ти давай там на поча з самого початку почнемо. >> Добре. Добре. Тобто буде цей ефір буде в записі на Ютубі у Фурмана, правильно розумію? >> Правильно. >> Добре. Добре. Мене чути нормально? >> Ідеально. >> Ну супер. Добре, тоді почну. Я особливо не готувався, е, чисто на папірці написав шість пунктів. Це причини, підготовка, старт, як нас прийняли, висновки і плани на майбутнє. В принципі, коли фу у Фурмана слухав різні інтерв'ю, все починалося, ее, ну, з чого саме взялася думка виїжджати. Ну, у мене якби родина за кордоном з початку війни. Е-е, я в прифронтовій зоні мешкаю на Сході. Е-е, тому все дійшло до того, що вирішив їхати. Ну, спочатку якби спочатку війни працював, потім півроку десь посидів вдома, коли вже максимальна бусифікація почалась. Потім вирішив, що треба шукати варіанти все ж таки жити більш-менш повноцінно в таких умовах, в яких ми опинилися. і почав шукати роботу з бронюванням. Спочатку я, ну, в інтернеті перебирав різні вакансії. Хотів піти по спеціальності. В мене пов'язано з енергетикою. Майже влаштувався. Це було в минулому році, влітку. І на той момент у мене був невстановлений резерв. Я навіть не знав, що там, що там засвітиться. В кінці-кінців в мене вже був зібраний пакет документів і на підприємстві, комунальному підприємстві був, скажемо так, військовий стол. Вот зайшов я зі своїм, ну, скажемо так, майбутнім начальником, е, в цей кабінет і мені ж цей майор каже: "Ну, встановлюй резерв". Ее, ну, і я ж я вийшов з начальником в коридор і все ж вирішувалося в той момент, що там буде світитися. Я встановив резерв і все там було чисто. От якби не розшуку, нічого, все було нормально. От. Але от я встановив резерв і в кінці кінців ее замість того, щоб мене прийняти на роботу, сказали, що на даний момент е голова цього комунального підприємства заборонив будь-кого набирати на робочі місця. От і це відклалося на на невизначений термін. А я вже ж влаш встановив резерв і думав, що мені робити далі. Ну далі я поліз, е, в інтернет, почав шукати вакансії з бронюванням. Далі е ніяка повістка мені не прийшла після того, як я встановив резерв. Все було окей. Е десь через пару тижнів я пішов, е, в інше комунальне підприємство попрацювати, ну, скажемо так, прибирати місто. От мені дуже не сподобалося. Ее, взагалі рабські умови були. Ну, я точніше не працевлаштувався, а я домовився з начальником, що я прийду спробую. От і мені не сподобалося. Я вдячний йому, що була така спроба і я від цього відмовився. >> Це, грубо кажучи, двірник. Правильно? >> Так, так, так. Все вірно. Все вірно. От. >> А розкажи, можливо, трошки детальніше, як це насправді от все відбувається, чому тобі не сподобалося, яка зарплата там, що тобі обіцяли. Дивись, та в принципі це все пишеться в оголошеннях. Ну, двірник отримує, я не буду уточнювати конкретно, де що, як, бо я в цій сфері на даний момент ще працюю, але на іншій посаді. От якщо коротко, то ее чи загалом, то будь-який працівник комунального підприємства, мабуть, по всій Україні, це в якійсь мірі раб. І той самий двірник, ну, зарплату вони отримують мінімалку, в кращому разі можуть доплатити ще невеличку премію. А мінімалка на сьогодні це, ну, десь 7 з копійками на руки. Ну, може ще, якщо будеш добре працювати, декілька тисяч ще зверху отримаєш і в кращому випадку 10-12 000 е найкращі працівники 12 13 будуть отримувати. Ну, це прям топ зп для двірників. От. Ее, але справа в тому, що я ж тоді нічого не знав про цю професію. Е-е, прийшов заради броні і неоформлений чисто деньок попрацювати, скажемо так, подивитися, що це таке. І це було просто рабство. Людей зганяють на клумби десь в місті. Е, було навіть так, що, ну, якась невідома для мене людина, я розумію, що це був якийсь низовий начальник, кричав на всю вулицю: "Арбайтен". Ну, ви розумієте, працюємо арбайтен саме німецькою мовою. І люди стоять раком, колопаються в клумбах. І я думаю, блін, куда я попав? Ну, була така історія. Я відпрацював деньок, познайомився там з декі з деякими чоловіками молодими, е, ну, які туди теж піш прийшли по бронь, які до війни працювали на на нормальних посадах, ее, і будівельниками, і навіть тендери отримували е ну в рамках області. моєї, де я працюю. Ну, а довелося працювати на таких низових місцях, скажемо так. Ну, двірник - це не тільки з метлою. Двірник - це ще і ти можеш із пилою, і там з іншими з іншою невеликою технікою працювати. Там дуйки, коси, бензокоси, косілки і всяке таке. От. Коротше кажучи, мені не сподобалося. Я сказав: "Дякую, до побачення". Потім я звернувся в, скажем так, в управління цього підприємства і поцікавився, чи є щось цікавіше. В кінці-кінців я влаштувався на посаду трішки кращу, вот, е, скажемо так, керівну, але в моїх руках теж часто буває і метла, і граблі, і техніка. От. Але ЗП в мене, ну, цікавіша. От. Е, але в цілому система, ну, система залишається рабською по відношенню до людей. Я скажу так, навіть вище мене моя начальниця, вона, е, вона теж працює руками. Це не значить, що вона сидить і тільки віддає команди там. Ні. Ну, мені пощастило з начальницею. Я нічого не буду такого казати. Я їй вдячний. Ее, але в цілому система арабська. Я б туди б ніколи не пішов, якби не війна і якби не потрібна була мені бронь. І в цілому там багатенько людей, які прийшли по бронь. І коли війна закінчиться, то, ну, в нашій державі буде, скажемо так, багато підприємств, мабуть, будуть жалкувати, що закінчилась війна, бо ті люди, які могуть впахувати, отримуючи копійки, могуть впахувати фізично. Е, ну, і не тільки фізично. хтось інтелектуально до ну вони просто звалять з цієї роботи, бо платять просто мізер і ставлення ставлення от таке от, скажемо так, можу сказати навіть більше, от у мене керівна посада, ну хоч і низька, але керівна, коли нас збирали на засіданні і наша голова ее всього району, ну, вона прямо казала, що заброньованих працівників з них можна, скажемо так, ну, Ніть Віті, що якось вона так сказала, чи ніть Віті или не не пам'ятаю. Ну, короче, їх можна викручувать по максимуму, скажемо так. Ее вихідний, не вихідний, це нікого не цікавить. Або, наприклад, е-е, це її слова, що моя начальниця, яка трішки вище за мене, вона може мене в вихідний день вивести на роботу і вона ще подумає, чи платити мені за вихід у вихідний день заробітну платню. Ну, це трішки про е комунальні підприємства України. Давайте я не буду конкретизувати. Я думаю, що так. >> Насправді, насправді це не тільки от про комунальні, мені здається, так вся якась система в Україні влаштована, що люди дуже багато чого терплять. >> Терплять, >> да. Це не тільки от іменно в комунальних та це так якось прийнято, що от шеф сказав: "Так має бути, бо чого? Бо що? Бо звільнять". А якщо звільнять, це це катастрофа. І їм все одно, що там заплата ось в них мінімальна там 10-15, навіть 20,000 грн. Ну, я вважаю, це не та сума, за яку можна отак прогинатися. Продовжуй, будь ласка. >> Я вам скажу, я я тобі скажу, що в комунальних підприємствах людей нагибають не за 15-20, а їх нагибають за 8 тире10 і їх просто ставлять раком. От, ну, в морози вихідні дні, в 5й ранку сніг пішов. Всі виходять, всі мають виходити. От, ну, ставлення, чесно кажучи, ну, сама система, вона рабська, вона побудована на ее дешевій робочій силі. От і люди туди зазвичай ідуть, ну, від безвиході більша частина. Це можуть бути переселенці, люди похилого віку, трішки, зовсім трішки молоді, яка за бронюванням туди йде. А і дуже невеличка частина фанати, які готові працювати фанатично за невеличкі гроші і які вірять в те, що навіть там 8,000 грн за них надо їбашить і їх заробити. От є і такі люди, які попрацювали ее майже все життя по 30 років, по 40 років. Але якщо в радянські часи вони отримували хоча б за це житло безкоштовно, то зараз вони отримують ее копійки, ну, за які просто треба виживати. Ну, я просто не не звик так жити, чесно кажучи. Ну, для мене, скажемо так, це не гроші, а для тих людей, які там працюють все життя, то для них і 500 грн - це, скажемо так, гроші, і 1000 грн - це гроші. Ну, короче, якось так. А в цілому до цього я працював, ну, я не працював по найму. Е-е, я був ФОПом протягом 10 років. Спочатку в торгівлі, ще за студентських часів почав торгувати, потім в в кур'єрці працював. От банально в глово, ее, Болт і пост. Ну, глово більш за все. І мені дуже подобалося. Я, ну, працював як ФОП на автомобілі. І дохід, ну, насправді, в рамках ринку праці України дохід досить пристойний. І зараз люди працюють, знайомі мої працюють. І я б продовжив би там працювати. Взагалі не бачу в цьому нічого поганого. Ну, в свій перший робочий день я пам'ятаю, мені було соромно, але все вимірюється, е, коштами. Якщо ти можеш нормально заробляти, від відкладати в валюті, подорожувати і тебе не нагибають, е, ти повністю вільний в своєму графіку, то чому би ні? То я почав поважати цю роботу і цілком був нею задоволений. От. Але війна все змінила. Родина за кордоном, е, шахеди, герані, молнії, каби над головою кожен день. І і сьогодні, і і рік тому, і три роки тому. чотири роки тому. Е-е, але, ну, більше за все ламає самотність, тому що дівчина за кордоном, е-е, ну, приїжджає там раз в декілька місяців, а може і раз на чотири, на п'ять місяців. Якби це не допомагає, по не покращує відносини, а ми з нею вже більше 10 років разом були. От тому все прийшло до того, що треба виходити. І я їй сказав, що я буду пробувати виходити. От не не знаю, кажу, з якого разу вийде, але буду пробувати. І власне те, що я шукав роботу, це, ну, в якомусь в якійсь мірі підготовка була до виходу, бо якщо ви маєте бронювання, е-е, то це вже півсправи. От. І насправді знайти роботу з бронюванням цілком реально. От, ну, у мене, наприклад, в місті двірником влаштуватися це взагалі не складно і у вас буде бронь. Не знаю, як в інших містах треба цікавитися, дізнаватися. Ну, можете зв'язуватися, наприклад, з комунальними підприємствами. От, можете з підприємствами, які там будують дороги, їм там різні потрібні е-е різноробочі і тому подібне. Я багатенько зустрічав хлопців в своєму місті, які там, ну, встановлюють вікна, наприклад, після прильотів, ее, або те саме прибирання міста, ее, або там щось по електриці, по спеціальності, не по спеціальності. Ну, треба шукати. От якщо у вас буде бронь, то, ну, мені, наприклад, бронь, ну, по факту, якби не бронь, я б зараз би був би в учебці. Або я взагалі б боявся б вийти з хати, вот сидів би вдома і взагалі б не спробував би. Або я б спробував би, мене впіймали, я б зараз був би в учебці. Це 100%. Тільки за рахунок того, що в мене було бронь, я зараз сиджу в теплі в своїй хаті. Ну, це, звичайно, гірше, ніж бути в Румунії, але краще, ніж бути десь в учебці. От це по-перше. >> Погоджуюся, погоджуюся з тобою 100%. Так, так. Ну добре, тоді я перейду до наступного пункту. Підготовка. Ну, дивився я ж відео Фурмана от довгенько ее дивився собі карту, різні напрямки: Білорусь, ее, Румунія, Польща. Ну, дивився карту, думав, слухав історії людей. Було цікаво, задумувався активно над цим. У мене був досвід подорожей по життю, скажемо так. До війни я відвідав, ну, плюс-мінус 25 країн. Десь був по декілька разів, десь один раз. Е, також я любив походи в Карпатах бував, там лікійська стежка в Туреччині, в Норвегії. Ну, трішки походив. Знаю, в принципі, таке, що таке намет, там пальник, ее, ніч десь в лісі і тому подібне. приготувати їжу, нести рюкзак важкий. В принципі, для мене це не новинка. От. Ее, ну, якось Білорусь в мене в кінці-кінців відпала, хоча приваблювало те, що рівнина, можна було дослухатися поради і піти, наприклад, взимку, коли болота замерші. От потім я розглядав варіант Молдови і з тобою спілкувався. Дякую, що тоді розказав мені. Е, але якось тоді, на той момент Дністер, е, замерз, е, був вкритий кригою. І я якось цей, е, цей напрямок відклав. От. Е, потім я почав шукати напарника. Мені написав хлопець з групи Фурмана, ее, ну, розподілений міграційний рух. Ну, писало, в принципі, багато хто з кимось переписувався, але я думаю, що всі знають, що багато людей не дуже адекватних. І вибір напарника - це дуже важливий етап. Вот підготуйтеся завчасно, поспілкуйтеся. Якщо людина пише якусь херню, е-е, не в адекваті, то краще відсійте просто і все. От, е, шукайте адекватну людину, яка, ее, пише, ее, розумні речі, скажемо так, з розумним підходом. Ну, вам буде безпечніше і простіше реалізувати вашу мету, скажемо так. Ее переписувався я з одним хлопцем, цілком адекватний, з заходу України. Планували ми в місті спочатку, але потім вже підходило якось, е, що мені вже треба було брати відпустку. Все йшло до того. І він якось почав менше виходити на зв'язок. І тут він мені в останній моменти каже, що він не поїде на свій вокзал, бо він, ну, перевірив інформацію, моніторив інформацію там останній тиждень, що він туди просто не доїде до свого вокзалу. Ну, в нього бронювання не було. Ну, окей, без проблем. Все. І тут мені пише, ні, здається, в групі Фурмана пише хлопець якийсь, що шукає напарника. Я написав йому: "Привіт, там одразу ж починаю діалог з того, ну, представляюся там скільки років, витривалий, не витривалий, чи готовий я до походів, де бував, де не бував, яке маю спорядження." Ну, діалог я починав з цього. У мене був, ну, якби задача була показати, що я адекватна людина. Е, і він мені відповів теж, якби одразу про себе розказав. Каже, що у нього теж, ее, відпав цей напарник, так само як і у мене. Мало того, вони навіть ходили в пробні походи у себе в місті. Ну, він теж, можна сказати, зі сходу України. Е, вони ходили в пробні походи, але якийсь він там не дуже адекватний був той напарник. І він в кінці-кінців, ну, сошол, скажемо так. От і терміново шукаєш цей мій майбутній напарник терміново шукає собі теж компаньйона, скажемо так. Ну, і ми зійшлися, ми зізвонилися одразу, одразу пішов процес. Він лікар, він каже там: "Я от там купив такі-то не ліки, а вітаміни". Я одразу кажу: "О, а скажи мені, що там, що там ти береш, для чого, що, як?" Він каже: "Та я оце, оце, оце все". Я заходжу одразу в аптеку, купую там на 1000 грн ее цих, як їх, вітамінів. Скидую йому фотку. Ну, скидую фотку, щоб у нас якось зав'язалося розуміння, що ми серйозно налаштовані. От не те, що там, ну, типу переписуємося, а по факту ніхто ні до чого не готується. Я йому скинув фотку, що в мене снаряга вже майже вся є. Е, і отак от ми переписуємося. Він каже: "Ну, в мене там оце є, це щчас буду докупляти". Я кажу: "А я от буду, наприклад, шукаю собі снігоступи". Він каже: "А мені, я взагалі їх не планував брати". А я поспілкувався з одним хлопцем, який вийшов на Румунію майже таким же самим маршрутом, як ми йшли. Ну не майже, а так, а а таким самим. І він каже, що, ну, він виходив там за три тижні перед нами. Він каже, що снігу по коліна без снігоступів не лізти. Вот цей, наприклад, мій напарник взагалі не планував їх брати. От я йому підказав, що я буду брати. Ми подзвонили цьому чуваку, який виходив, по поговорили десь годинку разом. Дякую йому, що розповів деталі. От і я у нього купив снігоступи. Оцей чувак, який вийшов на Румунію, його жінка привезла в Україну снігоступи. І я за декілька тисяч грвен купив, бо на Олексі їх не так вже й багато. От я їх купив і мій, наприклад, напарник одразу почав шукати снігоступи. От. Ее. Ну, тобто ми, один одного підтримували, перевіряли, що в кого є, е-е, і тому подібне. Що ще по підготовці? По спорядженню у мене, ну, намет, наприклад, двомісний був звичайний, е, Нордвей, здається, короче, двомісний звичайний намет, не зимовий, не не якийсь там супердорогий. Ее спальник у мене був теж ноунейм, якийсь багаторічної давнини у мене лежав. Справа в тому, що я взимку виходив спеціально на вулицю, коли була температура -8 і його затестував. Ну, я вдягнутий в нього заліз, десь годинку полежав на морозі і я зміг зігрітися. І таким чином я зрозумів, що весною, ну, він витягне цей похід і буде норм мені. Вот тому хоч він був не якийсь там дорогий, а самий звичайний. Ну, мені його в кінці-кінців вистачило. Все було окей. >> От. >> А де ви взяли маршрут? Ти казав, що з якимось хлопцем зв'язався. >> Де ви його знайшли? >> По факту мій напарник, він його сам проклав. От він його прокладав паралельно офіційній стежці. Паралельно офіційній стежці він проклав якби свій маршрут на мапі. От. А чувак, який виходив за три тижні до нас, ну, він просто вийшов самостійно на Румунію. І я його теж в групі Фурмана в цьому розподіленому розподілений рух там знайшов, ее, в рубриці Після перетину. От і я з ним поспілкувався, зізвонився. Ми потім всі разом зізвонилися і він нам просто попідказував, що як у нього було на маршруті, чому чого йому не вистачало там, наприклад, і тому подібне. Вот. І ми планували йти якби просто паралельно, скажемо так, офіційній стежці. Хоча по факту, по факту ми йшли по стежці. От. Ну, до цього ми дійдемо. От по підготовці, що е-е у мене був спочатку рюкзак на 60 л, потім я зрозумів, що він не підходить. Я ж купив снігоступи, мені прийшли поштою. У мене в рюкзак і я ще замовив на Олексі рюкзак на 90 л, здається, чи 80 + 15, щось таке. Ну, короче, на літрів 90 замовив Deuter рюкзак за 2200 купив. От я намагався якби так трішки більш-менш економно шукати на ОКxi там одяг, можна було щось в секонді флізки якісь замовити чи теж на оликсі, наприклад, беушні. От. І в цілому мене спорядження повністю задовольнило. Якщо в мене напарник, наприклад, витратив десь 1000 доларів на снарягу, то в мене пішло десь, ну, десь 20,000 грн, хай десь 500 баксів. От. Я купив do за 200 рюкзак. У мене був спальник, у мене був намет в рюкзаку, у мене був одяг, у мене були термуха на мені під лижними штанами. Термушка легенька була. Штани, ну, підштаники, фліска, під флізкою термушка, лижна куртка. От я теж лижну куртку купив на Олексі, здається, за щось, ну, за пару тисяч щось таке. От в рюкзаку теж у мене був комплект змінний термушка. Е-е, штани були тоненькі ще в мене в запасі. М, ну, таке типа там труси, носки. Що ще? Е, по одягу. А шкарпетки я купив ще для сну флісові. От за 330 грн фрам. Е, дуже круто спати в них. Вот. Е, що ще? Ее, окрім цього, а, ну, їжа, е-е, їжа в мене була ці, як їх, гідло плюс снікерси, плюс вівсянка. М, у мене були два пальники. Короче кажучи, я окрім цього рюкзака взяв ще купив таку типу як армійську сумочку через плече. Попереду вона в мене була. Рюкзак позаду 90 л, а попереду в мене було через плече сумка. І в мене була така ідея, що якщо треба буде скинути, наприклад, е оперативно мій рюкзак і треба буде там чи бігти десь, чи пришвидшитись конкретно, чи там десь вже на фінальному етапі надо буде це скинути. В мене була така ідея, що того, що в мене буде в цій невеличкій сумочці, мені вистачить, щоб вижити в лісі, бо оці всі історії, коли там хлопці замерзали насмерть в кросівках там і тому подібне. Ну якби я такого не хотів. От і я розумів, що в лісі у тебе можуть бути мокрі ноги, ти можеш отримати переохолодження, можеш замерзнути там насмерть, у тебе можуть задобіти руки, ноги, ти можеш бути мокрим, ну, короче. І в мене була сумочка, в якій було по мінімуму все необхідне. Тобто, якщо в мене, наприклад, в 90-літровому рюкзаку було два балони газу по 450 мл, хоча це дофіга, ну, як вони були неповні, але це все одно дофіга. Можна було б взяти і один. Е, то в маленькій сумочці у мене ще був мале маленький балончик на 100 г і маленький пальничок у мене був китайський. От, тобто, якщо б я б десь скинув це все і залишився вночі, то я би міг, плюс у мене там ще була невеличка чашка металева, тобто я б собі зміг би там розігріти умовно сніг, е, закип'ятити чай або залити маленький пакетик їжі, який в мене теж був в цій сумочці. То есть в мене був там стратегічний запас, наприклад, пальник, маленький газ, е, медицина, турнікет, е, яким я перед цим навчився користуватися. Е, у мене було декілька там батончиків снікерсів. У мене там було буквально щось пару пакетиків вівсянки, здається, чи просто може навіть її не було. Були тільки батончики. І я розраховував, що там можна, наприклад, чай зробити. А-а, цей фольга оця, яка зберігає тепло. рятувальна типу. Що в мене там ще було? А, ну, powerбан, звичайно, змінний додатковий другий телефон. Ее, дроти для павербанку зарядні. Ее, компас в мене там був. Ну, короче кажу, а, ну, топорик у мене ще був туристичний з тему, до речі, прикольний. Він нам навіть знадобився, коли ми хотіли утеплити, скажемо так, під палаткою місце і нарубали гілок з, е, ну, з сосни на нарубали гілок і застелили так нормально. Тобто він пригодився, але в кінці-кінців його забрали дпсушники. От. Але топорик недорогий, 200 грн на тему коштує. І прикольна така річ. От у мене не було ножа, але був цей топірець, сокира ця була. Вот. Тобто у мене був отакий от запас е виживання, скажемо так, в цій невеличкій сумочці. Ну, а в рюкзаку ще в мене був надувний каремат. Я його теж купував на тему. І він відпрацював дуже добре. Він коштував мені щось там гривень 700. І нормально він так себе показав. Був в мене ще каремат звичайний. Я просто якось трішки боявся, що якщо я прокалю, наприклад, надувний, то щоб я не спав, скажемо так, на голій землі. На всякий випадок я брав ще й звичайний кремат. Ну і в кінці-кінців я їх використовував два одразу і було нормально. От так. В принципі, ну в принципі по підготовці мабуть все. Щось скажеш, Арсен? >> Та що ти красавчик. Ти дуже добре підготувався. Тупо можна сказати, мав два рюкзаки з собою, да? Один такий малесенький на всяк випадок, а інший нормальний. Круто. Це дуже хороша підготовка. >> Ну, він не заважав. Він в цілому він не заважав цей маленький попереду. От. А слухайте, ще, ну, була така, скажемо так, фобія, не фобія, але на випадок зустрічі з дикими звірами. Е, я знаю, що Фурман розказував, що якби тих ведмедів боятися не варто, але все ж таки, скажемо так, мені хотілося і на цей випадок трішки підготуватися. Я замовив на сайті в Україні одну сигнальну ракету. Ну, сигнальна ракета, в принципі, вона могла б в теорії знадобитися не тільки проти звіра, а якщо тебе буде подати сигнал, бо в мене вже колись був досвід, коли я викликав службу 112 в Туреччині, в горах. От. Е-е, і мені треба було подавати тоді сигнал, коли нас шукали. От. І нас ніфіга не бачили від тих фонариків на телефонах. От і я замовив собі сигнальну ракету. Вона щось 500 грн коштує. Ее хай буде. І два фаєри на випадок, якщо вже там щось трапиться, що треба буде відганяти звірів, то два фаєри я ще замовив. От і в мене було і в великому рюкзаку, і на всякий випадок в цьому маленькому. От. Ну, в принципі, що по підготовці отак от друг мій цей напарник, він більшість купував, ее, в Тераінкогніта купував, бо у нього це був перший похід взагалі в гори. От і, ну, у нього вага 107 кг, у мене 62. І йому, звичайно, було важкувато, скажемо так, іти, але в цілому, ну, в цілому все було окей. От через немагу, скажемо так, ішов. Ну, не було такого, що там він мене стопорив чи я його стопорив, особливо. Ні, нормально. З напарником мені дуже пощастило. І можливо ми ще колись підемо в наш наступний, скажемо так, вихід разом. Подивимося. Коротше кажучи, по підготовці це все ее до старту доходить. Я їхав з свого міста, е, спочатку в Київ потягом. Ну, так як у мене бронь, то я взагалі не парився. Хоча, знову таки, у себе на вокзалі я нікого не бачив. Ніхто мене не чіпав. В Києві я приїхав в Київ, пішов погуляти, зайшов в Мак вийшов з Маку, пішов в бік парку, чи не парку, ботсаду, хто знає. І там стояли менти одразу біля Мака, скажемо так, на дорозі. І я прямо на них іду. Я бачу, що вони перевіряють людей. Я прямо на них іду на морозі. І вони мене перевіряють. От. Ну, добрий день. Добрий день. Подивилися документи, щось кажуть: "А у вас брат не служе в поліції?" Я кажу: "Та ні, не служе. А ви до нас не хочете, типа, на службу?" Я кажу: "Та ні, не дуже хочу". Ну добре, короче, відпустила. А і ще речі передивилася. І мені пощастило, що вони не помітили ніж. Я, мабуть, спочатку сказав, що в мене не було ножа. В мене був ніж, ее, ну, туристичний. Я правда не знаю, може за це б нічого і не було, але якось так він у мене монетами був засипаний і вони його не не побачили. Ну добре, я пішов прогулявся по місту, зрозумів, що оцінив, як працюють комунальні служби в Києві, зрозумів, що дуже херово. От і в мене було там буквально ще годинка друга до потяга, і я пересів і поїхав. Так, а куди я пої? А я поїхав в Рахів. Так, я поїхав прямиком в Рахів. Мій напарник, він їхав автомобілем з родиною своєю теж в Рахів. От у мене був >> А чого ти з ним не поїхав? >> Ну, ми з різних міст, по-перше. От. >> Ага. Сорі, сорі, я пропустив цей момент. >> Ми з різних міст. От ми зі сходу разом, але з різних міст, далеченько, скажемо так. От і, короче кажучи, ну, я не сильно парився, я був в собі впевнений, бо, скажемо так, бронювання на сьогоднішній день в Україні воно додає впевненості, скажемо так, е, конкретно. Та, та з тобою, з тобою ясно в цьому плані. А от як повинен був твій напарник доїхати без бронювання? >> Так, а напарник теж з бронюванням. От в чому фішка. >> Ага. Мені мені здалося, що ти казав, що він без бронювання, що він ж через це я зрозумів. Добре, далі. >> Е, справа в тому, що у нього є бронювання, у нього відпустка, у мене було бронювання і у мене була офіційна відпустка. Я навіть брав лист про це. От він особливо ніде не знадобився. Можливо, в кінці його подивились, коли нас прийняли, але в цілому у нього і в мене було бронювання, тільки він їхав автомобілем. Їх перевірили на блокпостах. На блокпосту. Це, мабуть, був той блокпост, де, е, з'єднується Закарпатська область з Івано-Франківською. От я не пам'ятаю, де це, але десь там в районі Дземброні, здається, десь так чи ні? Не Дземброні, вибачте, це я щось плутаю. Ну, короче, там, де дві області зустрічаються, там є блокпост. Його перевірили і пропустили. Все окей, типу їдемо на відпочинок. Я приїхав на потязі і в мене був 11-й вагон. Е-е, потяг зупинився в Рахові і платформа там, я так зрозумів, що закоротка і відкриває провідник двері і нам треба пригати на щебьонку. Вот на гравій. Е, було крім мене ще пару людей виходило. Ми там допомогли жіночці спуститися. І я розумію, що мені краще шуровать, скажемо так, в кінець. потяга, там буквально ще пару вагонів і не заходити на головний вокзал, скажемо так. От це мені і допомогло. Я обійшов потяг, е-е, ну якби я ж не на платформу, я спригнув на щебьонку, як і всі там дві людини, і ми пішли в трьох за останній вагон. І я виходжу, вже там прям якась вуличка йде. От я все одно поперся, скажемо так, на вокзал, бо там стояли таксисти, але я бачу, що в стороні були поліцейські, але вони вже якби, судячи з усього, розуміли, що нікого не буде. От і стояли в стороні. А я, скажемо так, впевнено шурував до до таксистів. От підійшов і одразу назвав адресу, куди мені треба. Вони сказали: "Так, там 150 грн. Все, я сів у машину і поїхав". Таким чином мене ніхто не перевірив на вокзалі. Але, е, в кінці-кінців, коли нас прийняли і спілкувалися з нами на погранзаставі, мене запитували: "А як ти вийшов на вокзалі? От, е, типа що, в кінці потягу був?" Ну, тобто вони цю фішку, мабуть, знають. І не факт, що це вам допоможе. Ну, це не гарантія. Це далеко не гарантія. От. Ну, і так я кажу, я був в кінці потяга, я от вийшов і я не йшов на вокзал. Ну, короче кажучи, що може вам це і допоможе, а може й ні. Я б, мабуть, би не ризикував би, якщо у вас нема бронювання. От, коротше кажучи, заселилися ми на хаті, там вже мене чекали мої, ну, скажемо так, напарник. Е, заселилися, передивилися речі. А, до речі, свої всі спорядження все було відправлено в Рахів і було відправлено не напарника, а на, ну, короче, на інших людей. От, ну, ви зрозуміли, він приїхав з родиною і було відправлено на інших людей. От, коротше кажучи, вони забрали речі, привезли на цю хату, ми все передивилися, перепакували, пере, ну, стоїмо на балконі, вже дивимося на гори, е, розглядаємо, куди нам краще йти, коли йти, завтра чи сьогодні. Е-е, ну, і ми приймаємо рішення, що будемо йти сьогодні. У нас була невеличка розвідка там, ну, кото з цієї родини пішов, подивився там. Ну, в цілому, може, цей не допомогло. В цілому ми сіли в автомобіль і ввечері, цього ж вечора, коли ми зустрілися, ми поїхали в приватний по приватному сектору, по одній з вулиць. Я конкретно вам не скажу, ну, воно, мабуть, і не треба. І не все я пам'ятаю, е, бо маршрут про прокладав взагалі мій напарник. От. Ну, коротше кажучи, ми не доїхали до потрібної нам точки, бо кліренс в автомобілі був занизький. От і ми просто стукалися, стукалися там по тому приватному сектору дніщем автомобіля і до потрібної точки не доїхали. От по ліву сторону у нас були хатинки, по праву сторону у нас була гора, е-е, струмочок. Ну і ми в одному з моментів приймаємо рішення, що треба виходити і оперативно забігати вгору. От. Ну там хатинки були не тільки по лівій стороні, вони були і по правій стороні. Короче, ми виходимо, ее оперативно забираємо речі з машини, з салону, з багажнику і починаємо пере перебігаємо через цей невеличкий потічок і шуруємо максимально, ну не то, що максимально, шуруємо вверх, намагаючись максимально бистріше це робити. Тут вже їде якийсь інший автомобіль. Цей мій напарник бачить, що той водій дивиться в наш бік. І з непривички, мабуть, е, ну, навантаження було дуже серйозне, фізичне. Бігти вгору з рюкзаком 90літровим, плюс сумка попереду. Е, бігти вверх одразу, швидко, швидко бігти, щоб тебе ніхто не помітив, щоб ти углубився в гори, в ліс. Ну, було дуже важко. І ми прям випльовували язики. Було прям таке запаморочення, бо ти починаєш дихати активно. От і я трішки відірвався вперед. Моєму напарнику було важче значно. А ми трішки відбігли далі. Розуміємо, що ми в палівном месте, що тут якісь дороги є грунтові, по яким ну можуть А ще ми чули звуки постійно ендуріки, не ендуріки, не знаю, як їх називають. Ну, такі типа мотоцикли якісь. От. І ми, короче, стримаємося, що тут їздять мотоцикли якісь, що нас може спалили з хати якоїсь, бо це ще, ну, це було підвечір, мабуть, це було, ну, десь близько 7мої вечора, я думаю, десь так, коли починало, ну, темні темніти починало. От. Ее, і ми починаємо шурувати, за заглублятися, скажемо так, вгору, е-е, по напрямку приблизно нашого маршруту. Ну, ще фішка в чому? Через те, що ми вийшли завчасно з машини, то ми не доїхали до нашої точки старту. От і нам довелося наступний день шуровать, ну, такими єбінями, вибачте, е-е, і цілий день. І ми якби, ну, дуже мало пройшли, скажемо так. От, короче кажучи, в цей вечір ми чуємо, блін, якісь мотоцикли їздять. Їздять прямо поруч. Ми там засіли в кущах, розуміємо, що нас можуть зараз спалити просто. Потім там хоп, проїхав він десь далі. Потім ще якийсь мотоцикл. Дивимося, це якийсь місцевий, ну, хлопчик просто маленький, типу там підліток якийсь їздив. Ну, окей, ми трішки пересиділи, пересиділи. Ну, а потім якось ми так почали відходити, е, від від Рахова в сторону нашої точки двигатися, ну, в точку старта туди в той бік. Почали трішки за заглиблюватися в ліс. Воно вже темнішало. Мотоциклів цих вже було якось, ну, не чути. Ее людей там ніяких не ходило. І ми знайшли собі таку місцинку. галявинку. Е, де вирішили ставити на мед. Е-е, трішки накрапало ввечері. Поставили ми на мед. Ее, вирішили не їсти, бо ми так нормально по повечеряли перед виходом ще то там на хаті. От заночували, все чтко було. О, прокидаємося вранці. Е, зібрали палатку. Тут у нас і струмок був поруч. Все нормально. Ми ми вирішили заглибитися трішки в ліс, вот, і потім по поснідати. Вот. >> А скільки часу ви мали йти? >> А-а, ну, скільки часу? Ми орієнтувалися на те, за скільки виходив той чувак, який сам йшов. Але той чувак йшов, до речі, ее, це мабуть був початок березня, він шов вночі і, здається, він за 2з 1 по дні вийшов вже до до Румунії, вже де його прийняли типу поліцейські. Це він з Рахова так вийшов. Ее, ну, десь так ми орієнтувалися. От. Але нас збив перший день. Ми йшли такими дібрями. Ну, цей напарник мій намалював маршрут, і він зрозумів, що він його намалював не дуже добре. Я якби е до цього не е, скажемо так, не касався. Це, можливо, моя помилка, вот що я так зневажливо до цього поставився. Я якби довірився, е, і я готовий був іти по будь-якому, скажемо так, маршруту. Мене не лякало ніякі там е-е пригоди, важкість маршруту, от гори, там, кути, підйому. Мене це, в принципі, не лякало. От і, ну, як він мені сказав, я у нього запитую: "Якби ти сам пішов по цьому маршруту, ти б продовжив би йти по ньому чи повернувся?" Він каже: "Я б повернувся". Вот. А-а, але я зі свого боку теж йому кажу, що, ну, якби я сам би забрів би в такі єбіня, вибачте, е-е, де такі кути підйому, де ти просто лізеш дуже-дуже обережно, щоб не зірватися, скажемо так, не покатитися донизу, е, де ти можеш переламати ноги. Ну, якби я там опинився б сам, то я б засумнівався б в своїх би силах і, можливо, я б теж би повернувся. От. А так як ми були разом, то все було окей. Е, ну якби я все сприймав на позитиві. Ее я завжди казав, що та пройдемо, все буде окей. От і ми йшли нормально. Були місця, от ми прокинулися, ми пішли в ці гори. Там не було ніякого маршруту, не було ніяких троп. Це просто була прок прокладена червона лінія, скажемо так, ее, ну, траверсою червона лінія, там, де ніхто не ходить. Там тільки козє тропи, ее какашки цих косуль там чи коз чи кого. Вот і все. Вот і ми там ішли. Е-е, було важко, було тяжко, але впевненість у мене була, що все окей. І в кінці-кінців ввечері ми дійшли в район гори Менчул. Е-е, вийшли ми на зелений офіційний маршрут і ми поставили, ми чули там багатенько мотоциклів якихось. Ми так якби тишком-нишком проходили там деякі місця, бо були там перед місцем нашої ночівлі були відкриті вже галявинки такі. Ну, може їх і можна було обійти, не знаю, але якось отак от на душі у нас було більш-менш спокійно, що тут нікого немає. Слідів ми свіжих не бачили. Вот. Ну, там правда ще сніг тільки якраз під Менчулом сніг тільки появлявся отак от активно. Бо перший день, коли ми йшли цими єбінями, там снігу не було зовсім. От, тобто отак от, коротше кажучи, ми на наступний день доходимо до району гори Менчул, ставимо на мед, трішки замаскували його, е, повечеряли, лягли спати. От потім прокидаємося. Виходить, що як на на третій день ми прокидаємося і вище нас, ну, нам треба набирати висоту. І було уже дофіга снігу. Поки що ми ще йшли без снігоступів, але снігу все вже було в снігу. Просто його е-е ну товщина була не незначною. Можна було йти спокійно, без снігоступів. Ми їх несли, скажемо так, на своїх плечах, закріпленими до рюкзака. Вот ми йшли по зеленому маршруту. Десь сніг є, десь снігу нема. Краса неймовірна. Я взагалі кайфував від походу. От ми бачили, так як сніг вже був повсюду, ми вже бачили сліди звірів. Було багато слідів вовків, плюс якихось типу там парнокопитних. А сліди ведмедів ми не бачили жодного разу, а вовків багато слідів бачили. В кінці-кінців, що тут особисто особливо нічого розказувати. Ввечері ми дійшли, я зараз подивлюся на другому телефоні назву точки, куди ми дійшли. А зараз, коротше кажучи, ми дійшли до хатинки розбитої. Знайду я чи не знайду? Короче, ми йшли по зеленому маршруту. Може зараз не знайду. Йшли по зеленому маршруту і дійшли до розбитої хатинки на полонині. Там вже снігу було дохера. Ми там уже йшли в підходили вже до неї в снігоступах. Це вже було майже доходили до червоного до червоного маршруту офіційного в Мармаросах на Румунію. Туди як напіванити. От. Але це ще була був зелений маршрут. Ми за ми заночували в цій хатинці. Там був срач конкретний. Е-е ну бомжатня конкретна була. Там зупинялися деякі люди, е туристи, скажемо так, похідники ці всі. От ми нарубали гілок тою самою сокирою настелили, поставили на мед, приготували їжу. І у нас вже була якась така впевненість, що туди ніхто не сунеться. От що ми шуруємо такими єбінями, де немає свіжих слідів і що туди ніхто не сунеться. Ми заночували вранці, прокинулися в цій хатинці, зібрали намет і пішли далі. Ми вийшли на червоний маршрут. Вийшли на червоний маршрут. Вже ми йшли тільки в снігоступах, бо снігу було дофіга. Вот. І ми інколи, ну, не інколи, ми бачили сліди старі, як хтось йшов без снігоступів і інколи він провалювався, то, ну, та людина провалювалася, ну, конкретно по коліна десь провалювалася, от, а було таке, що і вище. От тому ми були задоволені з того, що ми мали снігоступи. І в них, ну, насправді йти в них комфортно, в принципі. Просто без діла їх тащити, скажемо так. Ну, вони важкі. От. Але якщо снігу дофіга і ця ділянка на вашому маршруті буде довгою, там, де снігу буде дофіга, то, ну, моя думка, що снігоступи - це мастх. Вот. Коротше кажучи, ми вийшли на червоний маршрут, шуруємо далі, йдемо по офіційному маршруту. Е, йти так вже доволі складно становиться. От. Але краса неймовірна. Джерела, все клас, краса. Вийшли ми до одного роздоріжжя, як зараз пам'ятаю. Point resue point 0,87. Ну, точка спасіння 0,87 на маршруті. Там роздоріжжя, різні маршрути перетинаються. Е-е, це якась полонина. Я в принципі можу глянути, коли будете питання задавати. Я подивлюсь назви цих полонин. Якщо треба, то я вам скажу. Вот і ми на цьому роздоріжжі, ми там на цьому роздоріжжі був вказівник, я пам'ятаю, 2,5 км до Піппі Іван Мармарозський. Тобто, а Піп Іван Мармарозський - це, ну, самий кордон. От. Але ми, ну, ми не планували на нього йти. Ми планували піти трішки далі. Там полонина Струнги, здається, називається. Ми планували в той бік іти. І, коротше кажучи, ми проходимо трішки далі. Бачимо, що на мапі є там колибка якась, ми її не помітили в лісі. А ще далі є е цей м місце типу як для відпочинку, грубо кажучи. І ми хотіли якраз пообідати. От ми розуміли, що нам ще декілька годин попереду шуровать. От і ми хотіли трішки відпочити там, ну, хоча б чаю випити з чимось. Ми сідаємо, там була така типу як літній душ якийсь з дерева зроблений. От ми сіли собі спокійно, поставили воду кип'ятити і десь через хвилин 5-7 просто позаду нас, ми сидимо на землі, просто позаду нас постріл. Я не пам'ятаю, це був один постріл чи два. Вот постріл руки догори кричить мужик. Ну ми повертаємося, сидячи бачимо, що двоє. Один з автоматом, один з пістолетом. Ми руки догори, вони кажуть лежать. Ну, ми лежим собі, руки догори, зброя на нас повернута. А, короче кажучи, ми ж такі типа кажемо, що та ми туристи там, тось, у нас нічого собою забороненого нема, все окей, паспорта є. А причому він одразу запитав: "Закордонний паспорт з собою?" Я кажу: "Ні, у нас взагалі закордонних паспортів немає". І в нас їх дійсно не було. Я кажу: "Ми типу там не СЗЧ, ми по офіційному маршруту йдемо, там тосьо". Ну, короче кажучи, вони такі зрозуміли, що ми там опору не чинимо. Кажуть: "Ну, ви, короче, допивайте чай чи робіть чай, допивайте чай і ми з вами підемо". Ну окей. Ну і все. Ми, ее, здається все ж таки зробили чай. От посиділи, випили того чаю. Вони спочатку кажуть: "Ми вдягнемо ваші снігоступи, а ви підете без них". А потім вони кажуть: "Типа, ні, все ж таки йдіть самі всі наступах, попереду йдіть, а ми позаду". От, коротше кажучи, двоє ДПСУшников, ну, цілком адекватні люди. Ми йшли і розмовляли якби нормально з ними. Вони розказували свої історії по життю. Під час цієї розмови вони кажуть: "Пацани, а ви нам підгоните снігоступи?" Ну, ми такі сначала щось як маразнулися трішки, потім вони знову: "Пацани, ну, типа, підгоніть нам снігоступи". Ну, ми типа, ну, хорошо, підгоним. Ну, якось отак от воно емоційно, коли людина в тебе тільки тільки стріляла, скажемо так, в твій бік, коли ти просто сидів, готував чай, а, і тримає зброю. І ти розумієш, що ти їдеш до них зараз в контору. Ну, ми сильно не переживали з того, що нам треба, ну, подарувати ці снігоступи. Ну, окей, подаруємо. От і далі ми йшли нормально. Вони навіть нам показували відео на телефоні, е, ведмедя з з цього з вертольоту знімали. Кажуть, що от ви були до кордону 400 м пряміком. Е, я кажу, ну, там ми не планували до кордону йти. Ми от планували вийти на Піпіван і повернутися назад. Я кажу, у нас там от і газу, газу там ще на декілька днів наперед там і їжі там у нас все заплановано, і паспортів ми не брали, то все. Ну, короче, вони кажуть: "Ви от 400 м вже до кордону були там". Короче кажучи: "А якби ви пішли на Піпіван, то вас би там за завалила по карнізам снігу. Ми там кожен рік по п'ять-шість людей дістаємо мертвих там по весні". Вот. А, ну, короче, розмовляли, розмовляли. Потім він нам ще там один з них показував відео з вертольоту, там отут така гора, отут така гора, потім там якесь відео ведмедя сидячого в лісі показував. Не знаю, ну таке, як зверху якась зйомка була, може теж з вертольота, я не знаю. От. Ну ми, до речі, коли йшли, ми вертоліт, здається, чули тільки один раз і десь далеко. Це коли була нормальна погода. А наступ, ну, останній день, коли нас взяли, то була така туманна погода, сніг зривався і жодного вертольота ми ніде не чули. Я думаю, що ми попали десь на фотопастку і ці двоє ДПСушников, вони кажуть, що ми за вами гналися півтори години. От. І потім ми спускалися вниз по маршруту разом в чотирьох. І ми дійшли до того місця, де закінчувався на дорозі грунтовий сніг. Тобто вони знизу, мабуть, з ділового доїхали на своїх на своєму чотирьохколісному мотоциклі, чи як він називається, до того місця, де починається сніг. Вони доїхали, потім вони кидають свій цей мотоцикл і побігли за нами на легке. Ну, тобто зі зброєю в руках і більше нічого. І вони побігли. От і вони гналися, кажуть, за нами годинки півтори. От. І так вони нас наздогнали, окружили зі спини, зійшли, зайшли, стрельнули. Хоча це взагалі було не потрібно. І це, ну, це порушення, скажемо так, їхніх, я думаю, я впевнений, що це порушення статутів користування зброєю, бо, ну, жодного приводу застосовувати зброю не було. От. А потім що ми дійшли до цього їхнього мотоцикла, вони прив'язали свої, е, трофеї, скажемо так, наші снігоступи до свого мотоцикла цього. І ми чекали, поки підійде так звана коробочка. Коробочка - це якийсь великий автомобіль з кабіною. От дизельний приїхав. Ми туди залізли в цю кабіну. Позаду був іще один з автоматом сидів з нами мужичок. От і ми поїхали в Ділове. От їхали ми годинки, мабуть, півтори чи годину, не знаю. Ну, по таким колдойбинам їхали довго. Е-е, ну, зрозуміло, що некомфортно. От, е, трималися і їхали. А ті на мотику їхали позаду нас. От привезли нас в Ділове, е завезли на заїхали ми на територію, зайшли, там одразу головний підходить такий, ну я не знаю, головний, не головний, який з начальників каже мені: "Що ти в Європу зібрався?" Я кажу: "Так ми ж вже в Європі". Кажу: "В самому ж центрі". Ну, Ділове, це ж в центрі Європи. Ну, він такий типу так посміхається. Потім речі дивиться, а телефон там щось, гаманець каже: "А у тебе от долари". Ти кажеш: "В Європу не збирався". Я кажу: "Так, в Європі ж євро". Я кажу: "Я ж, ну, долар ж в Америке". Ну, короче, я спочатку, скажемо так, був емоційно більш-менш стабільний. От. А потім, коли мене, ну, нас одразу розділили, тобто ви це все слухаєте і ви розумієте, що вас може чекати і до чого готуватися. От вас розділять по різних кімнатах. У нього будуть запитувати одне, у вас те саме, а може щось інше. Ну, короче кажучи. І будуть порівнювати, що ви кажете, і буде мотатися там якийсь опір чи хтось і казати: "А от твій друг сказав, що ви там на Румунію йшли. А от твій друг показав карту. От карта". Я кажу: "Так, а що там на карті? Піп Іван Мармароський, там же ж Румунії нема". Ну, побіг далі там до до того побіг. Ну, короче, потім мене завели в кімнату велику, де сиділо, ну, чоловік, мабуть, 6 тире8сім, я не рахував, але їх було багато. От частина в формі, частина без форми. Ну, може, слідаки там, я не знаю, хто це такі. Коротше кажучи, а-а, я ж спочатку казав, що типу, ну, просто похід, там, тосьо, офіційна відпустка, похід. Ну, цікавилися, до речі, роботою. Ну, якщо ви купите якусь бронь собі, то вам це може, в принципі, вийти боком. Тому я б не радив би в таку історію вляпатись. У мене робота офіційна, я про неї можу хоч дві години вам розказувати. І тому питань не було. От і в кінці-кінців на мою роботу вони навіть не подзвонили. І, ну, я дуже радий, в принципі, що не подзвонили. Хоча по факту я вже в такому емоційному стані, що, ну, я можу спокійно розказувати будь-кому, що я хотів вийти. Ну, а типу хто мені може заборонити поїхати до моєї родини відвідати? Якщо на роботі кажуть, що ні, ми тобі не дамо дозвіл на виїзд за кордон. Ну, слухайте, я ж не раб, я захотів, я спробував, ну, в мене не вийшло, я спробую іще раз, ну, наприклад, от, але по факту вони не подзвонили на роботу, а, але запитували: "Скільки отримуєш, чим займаєшся, що робите?" От перевіряли. А-а, що ще я вам хочу сказати? Короче кажучи, було чоловік шість-вісім задавали мені питання по роботі, куди йшов, що робив, звідки ти знаєш свого напарника. У нас, до речі, була легенда, звідки ми один одного знаємо. Е-е тому ви теж можете до цього підготуватися. Ви можете домовитися. Ну ви ж не скажете, що ви познайомилися в групі розподілений міграційний рух. Ви скажете, що ви познайомилися десь там колись, десь в якомусь місті, щось купували, машину там десь разом чи десь якось з іншої причини, наприклад. От >> у вас, наприклад, яка була? >> А ну дивись, я не дуже хочу конкретно все палити контору, тому що в мене ще буде суд і я не знаю, хто слухає цю історію. Ну ви маєте придумати, ее історію, де і коли ви познайомилися. У вас може бути будь-яка причина. Ви, можливо, е-е по попали в ДТП там разом і так вийшло, що ви познайомилися, а не по посварилися. Ви, може, десь лежали в лікарні разом. Ви можете придумати що завгодно, просто домовтеся про це і вам зададуть це питання в будь-якому разі, якщо вас приймуть. Вот тому що, а, я вам скажу так, е-е, я цим не цікавився до виходу, а я цим цікавлюся зараз. Ви можете зайти на сайт суду будь-якого, який знаходиться на кордоні, і там буде купа справ таких, як спроба незаконного перетину кордону, адмінстаття, а-а, пере якось організація переведення через кордон, кримінальна стаття. І там таких справ просто пачками. От і вони запитають: "Звідки ви один одного знаєте, розумієш? Бо може один з вас провідник, одному буде кримінальна стаття, а іншому буде адмінка. Тому ви домовтеся між собою. Ніхто з вас не провідник. Ви просто дете, гуляєте, познайомилися тамто і все. Ну, у вас буде максимум адмінстаття, наприклад. Вот те, що вони стріляли, це херово для нас, бо вони порушили, скажемо так, статті, там, норми користування зброєю, а по факту заплатимо за це ми, бо нам приписали злісну непокору. Окрім того, що у нас стаття спроба перетину державного кордону, адмінка 3400 тире8500 грн. Е, у нас ще одна стаття - це злісна непокора. От. Ну, це 850 грн. Але все ж таки я не знаю, що що як це впливає. Може, це повпливає таким чином, що мені випишуть не 3400, а 8500, наприклад, через злісну непокору, якої не було. От, коротше кажучи, було купа народу, задають вам купу питань. Е, коли запитували, чи збирався я виходити, я казав, що не збирався. Я кажу: "В мене он закордонні паспорти дома є там два". Ну, вони питали за закордонні паспорти, навіть розказували історії, що хтось там його зашивав в рюкзак, його все одно знаходили. Ну, короче, я кажу: "Та ні, типа, я не збирався". Але потім мені кажуть, що типу, ну, ми будемо розмовляти з тобою по-іншому. От в кінці кінців мені задають питання: "Ну що, ти планував вийти, да, чи ні?" Я кажу: "Да, планував". От. Ну і все. Мені більше нічого ніхто не задавав ніяких питань. Потім я перейшов в інший кабінет, де сиділи дівчата за копію. >> Стоп, стоп, стоп. Я переб'ю тебе. А для чого ти зізнався? >> Ну, бо був на мене психологічний тиск і я думав, що будуть піздіть. А напарник твій? >> А напарник мій, розумієш в чому справа? А напарник мій був взагалі десь в іншій кімнаті. От і мені сказали, що він зізнався і у нього що мені вже принесли карту, показали, яка була у нього на телефоні, що він зізнався. І ми, коли їхали в машині, у нас особливо не було змоги домовитися, але він типу каже: "Ну що, розкажемо, як було?" А я такий типа: "Не знаю, блін, чи щось будемо придумувать". Ну, короче кажучи, ми не домовилися, що що казати. Розумієш, от в чому справа. Ми себе останні дні почувство повідчули дуже впевнено, що там нікого не буде і що ми вийдемо, розумієш? І ми оці останні деталі, е, що ми будемо казати, коли нас приймуть, окрім того, де ми познайомилися, ми особливо ні про що не домовились, розумієш? От і ми, коли з машини виходили цієї коробочки, він казав: "Так що, розкажемо, як було?" Типа, ну, він, я зрозумів, що він буде розказувати, як було. От і ну я в свою чергу не бачив вже сенсу особливого, коли мені кажуть, що ми час з тобою будемо, ну, тихонько підійшов і сказав: "Ми час з тобою будемо розговарювать по-другому". От і ну я вже сильно не прочався, скажемо так. От і я сказав, що, да, ну, просто він задав ще один раз питання: "Так що пробували виходити?" Я кажу: "Да". От і все. І він вже не розпитував там: "А навіщо, а чому? А що, як?" Ну, типу це ніде не вписувалося там, що вони там планували там тосьо. Просто статтю нам написали і все. Ми зайшли, короче, ми вже сиділи вдвох потім в кімнаті, там де заповняють протокол дівчата. Е, короче кажучи, вони сказали, що буде злісна непокора. Я кажу: "Яка злісна непокора? Її не було. Там був один лист, протокол і інший лист - це пояснення". В поясненні я написав, що ми жодного е цього опору не чинили, ее що були постріли безпідставні такого плану. Але я там написав, що так, я визнаю, що я пішов по маршруту, де мав отримувати дозвіл, а я його не отримав. Я визнаю цю провину. І ще я написав, що під час походу я все ж таки вирішив перетнути кордон. От, ну, типа миволі мене, ее, скажемо так, ее, ця думка прийшла здійснити це от, е, короче, що ще? Що ще? А і я хотів написати в самому протоколі, що я не згоден з тим, що була злісна непокора, а ці дівчата кажуть, що типа ні, там писати нічого не можна, пишіть тільки в поясненнях. Ну не знаю, мені здається, що в протоколі все ж таки можна писати все, що хочеш і потім буде на розгляд суду. І я це їм, е, пояснював. Але, ну, короче, в поясненнях я написав, що злісної непокори не було, а в цьому, як його, в самому протоколі, я там нічого не писав, окрім підписів. От. Ну, короче, я розумію, що я зробив дохера помилок і мій напарник теж, е-е, що ми не підготувалися до того, що нас може очікувати під час прийому. Вот тому що по факту, а, і дивіться, будуть переривати всі ваші речі, будуть дивитися ваші телефони. Короче, ви можете поставить пароль на телефон, бажано не фейс, не отпечаток пальца, код, але вас попросять його розблокувати. Можуть попросити, скажем так, погрожуючи вам, можуть не погрожуючи. Е, я розблокував, показав, я підчищав, в принципі, але по факту у мене там була група розподілений рух, в яку я зайшов от буквально там вже, ну, перед кордоном майже там звечора я заходив в цю групу і вона в мене залишилася. А так я все по повичищав. От, тобто в мене нічого там не було кримінального, але я їм розблокував, показав. От у мене там з роботи було багато фоток. Ну, короче, е-е, що ще я вам хочу сказати? Будуть перевіряти ваші телефони. по-любому будуть переривати всі ваші речі і частина ваших речей вкрадуть. От, ее, окрім того, що ми подарували снігоступи, скажемо так, добровольно, принудительно, у напарника пропав спальник теровський новий, трекінгові палки, пальник, ну і ще щось, ще щось попропадало у мене пропали. Ну, як пропали, забрали, не знаю, хоп, і немає. Палиці трекінгові. Топірець оцей сокира, фаери, сигнальна ракета, маленький газовий балон на 100 г, а великі залишилися. Потім у мене ще цей командир просив подарувати йому великий газовий балон, але я йому його не подарував. От. Ну, короче, вони на вас налітають як коршуни. Вот. Якщо ви затарилися нормально, так скупилися снарягой, то ви частину цієї снаряги, у вас її можуть просто вкрасти. Е, бо нам нічого не виписали ніякий там лист там, що ми конфіскуємо таке-то, таке-то. Це все розходиться просто по руках. От. Тому я особливо не бачу сенсу купувати якесь дороге спорядження. От такі речі, які вам допомагають вийти, такі як палиці, снігоступи, це по-любому вони заберуть. Ну, я не знаю, якщо ви там прямо упрретеся, може це вам якось і допоможе, але я багато історій чув, що пропадають. І як, слухайте, мені в подальшому в ТЦК сказали, що мені ще дуже пощастило, що мої 2000 дола залишилися у мене. Вони їх взяли, перерахували, там десь по кімнатах побігали і в кінці-кінців мені їх віддали. І, ну, мені походу ще пощастило. Ну, скажемо так, снігоступи, я їх купив за 3,000 грн. Да, я попав на трьошку. Палиці я купив за 600-700 грн на тему, скажем так. Не така уж і потеря велика. Там топірець цей 200 грн, два фаера плюс ракета 1000 грн. Ну, скажем так, тут я мінуснувся, да. А так в цілому е що ще? Коротше кажучи, попадете в ДПСУ, е, будуть тиснути морально. Ага. Слухайте, ще вас спочатку будуть допитувати, скажемо так, задавати купу питань, а потім, коли ви зайдете, е, заповнювати протокол, дівчина на комп'ютері буде. Тільки тоді вам вона запропонує державного адвоката. От. Е-е, я зновутаки, ну, я розумію, що це моя помилка, що я від нього відмовився. От зараз би я б від нього б не відмовлявся, я це розумію. Е-е, хай його там скільки б не довелося б чекати. Коротше кажучи, по факту ми типу зробили адмінку одну, але попавши в ДПСУ, вони у нас вкрали частину речей. Вони фальсифікували справу, бо злісної непокори не було, а нам її написали, бо був постріл. От нам там деякі так і казали, що був постріл, нам треба типу списати. От. Ну хтось так казав, а хтось не так казав. Ну, коротше кажучи, ми зрозуміли, навіщо це було зроблено. Тобто отак от на одне наше адмін правопорушення вони зробили декілька. І я думаю, що там є і кримінал, скажемо так, бо коли речі просто пропадають, то це називається крадіжка. Коли статтю фальсифікують, то це, мабуть, теж кримінальна справа в моєму розумінні. Ну, короче кажучи, нас сфотографували в кращих традиціях, як ми бачимо в новинах, коли там пара ДПСУшников стоять спинами, а, скажемо так, ухилянти стоять обличчям до камери. Я ще запитую: "А можна посміхатися?" Там вони: "Ніт, треба бути серйозним". Ну, короче, ну, намагалися так на веселе вже більш-менш це все робити. Сфоткали нас, випровадили в машину, ну, і повезли в ТЦК. Е, від відвезли нас в Рахівській РТЦК на машині, завезли прямо в ворота по-красивому, зачинили ворота. Калючка по периметру. Е, красота. Завели нас в будівлю. От про ТЦК можу сказати, ставлення було взагалі нормальне. Ну, добре ставлення було. Е, взагалі претензій немає до тих, хто там проходить службу. Е-е, >> краще навіть, ніж в ДПСУ на заставі. >> В ДПС жопа була. В ДПСУ на тебе тиснуть, е, тобі адвоката пропонують тоді, коли ти вже, блін, все розказав, у тебе вкрали частину речей, е-е, ну, короче, тобі сфальсифікували справу, а ти приїжджаєш в ТЦК, ну, тебе зустрічають, ну, нормально на прохідной ми сіли, переписали наші два телефони. До речі, е-е, цей дпсушник, який спускався з нами з гір, він нас віз і в РТЦК на машині. І ми ж йому розказуємо історію: "А яке було, блін, яка була злісна непокора, коли ви нас приймали?" Ну, а він же ж такий: "Та, та не було нічого, та я не знаю, що це вони там таке понаписували, типа дураки, да, я їм час розкажу". Ну, короче, я розумію, що він все шарить, все знає. От якби, ну, тих, хто нас прийняв в горах, в принципі, ну, нормально ми йшли, спілкувалися, нормально все було. Нічого не можу поганого сказати. Йшли, просто спілкувалися на ми їм сказали, що у нас все є. У нас є е бронь, відстрочка, оновлені дані, пройдено ВЛК, е відпустка офіційна, що ми гуляли. Вони кажуть: "Ну, якщо у вас все нормально з документами, випишуть вам адмінку і все, і підете, взагалі ніяких проблем". Ну, коротше кажучи. А от в ТЦК ми приїхали. Ну все нормально. На прохідній переписали наші мобільні. Цей ДПСУшник, який нас привіз, каже: "Ну, дайте хлопцям же ж подзвонити там тосьо". Ее і ці тцкашники дали нам подзвонити. Ну я повідомив там рідних, що прийняли, короче, принімало. Напарник мій теж повідомив, ну, напарник був взагалі на нервах конкретно, бо в нього маленька дитина. От я так намагався більш-менш спокійно. Ну, а він нервничав, так сильно нервничав. От, короче, що переписали наші мобільні там, ну, в журнал внесли їх назви, короче, щоб їх конфіскували, а потім типу віддадуть. Речі ми поставили там в прихожий, скажемо так, взяли те, що нам треба. І за рештку, за рештку зайшли. Маленька кухонька і комната. Ну, клоповник, короче, комната на на скільки? Разд 3 4 на на чотири двоповерхових ліжка. От. А там було вже двоє і ми двоє прийшли. Один це зачешник був, який пішов в пеліменій купити горілки. І його поліція в Рахові прийняла. А інший мужик, чесно не знаю, як його хто прийняв. Ну, короче, теж відпочивав, скажемо так. Ну, зайняли ми свої місця, подавлені максимально морально. Цей мій напарник каже: "Блін, та я тут ночувать не буду. Я, блін, надо отсюда виходить". Ну, я вже прийняв, скажемо, той факт, що заночувати там скоріше за все прийдеться. Цей сзечешник, який сидів там в сокамерник, скажемо так, е, ну, начав нам розказувать історії, що та по вас приїдуть. Ні, він нормально якби спілкувався з нами, скажем так. по подружецький, але він такі історії починає розказувати, що та по вас приїдуть ці покупці душ, тут приїжджають типу викупають пацанов, е-е там вас приїде в Скалу, там вас заберуть, короче, сьогоднізавтра там уїдете, з вас бронь уже сняли, всьо, короче. Ну що, >> а його чого не забирають? >> Е, да, його в той день якраз привезли в ТЦК. Він був СЗЧшник другий раз. Ну не знаю, він очікував, що по нього приїдуть. Він уже якби ее казав, що у нього два шляхи: або знову на війну, або в тюрьму. От. Бо у нього друге друге СЗЧ вже, короче кажучи. Вот і сиділи, спілкували. Він там місцевий мужичок там. От його то при привезли туда. Що сначала менти йому сказали, що сечас отвезем твої пельмени додому. От. А потім по факту його привезли з пельменями в РТЦК. І він ті пельмені віддав хлопцям, які служать в РТЦК. Ви в нього не запитували, чому він не валить? >> Ні, не запитували. Ну, там мужик такий уже пропитий, скажемо так, пропитий конкретно. Він максимум може дійти, я думаю, це до магазину горілки купити і пельменій. Ну, я думаю, він, ну, ну, він вже, мені здається, що вже прийняв, скажемо так, таку долю. Він вже був на війні історії розказував такі. Ну, коротше кажучи, я думаю, що він морально вже не готовий кудись виходити. От. Ее, що ще? Ага. Ввечері нас запросили, скажемо так, на кухню, яка там у дворі знаходиться. Покормила нас. От повернулися ми. Я попросив в душ сходити, бо, ну, я розумію, коли я зніму черевики, це буде капец, бо вони в мене промокли. Короче кажучи, я сходив в душ. Ну, кожен раз, коли тобі треба в душ або в туалет, ти підходиш до до решітки, до дверей і просиш, щоб тобі відкрили. Тобі відкривають, там охорона знаходиться. Ці мужики, вони якби, ну, кажуть, що ми ні на що не впливаємо. У нас претензій до вас ніяких нема. Ми просто охорона. Ну, і все. Якщо тобі треба когось старший, то ти завеш старшого умовно. До речі, цей це зачешник розказував, що там, ну, більшість вони всі воювали. От, тобто, ну, історія про те, що типа в ТЦК там відсижуються і не бачили війни. Ну, мабуть, в Рахівському РТЦК, це не про Рахівський РТЦК, скоріше за все. Я не знаю, як за всіх, але, наприклад, командир, він взагалі з паличкою ходив. Інший хлопець каже, що в нього було там поранення під серце. От. Ну, коротше кажучи, отак от і ставлення від них до нас було від усіх, ну, людяне. Цілком людяне. Отак от. Що ще? Поїли ми ввечері, лягли спати. В кімнаті телевізор працює. Постіль постіль брудна дуже. Ну як? Ну там немає постільної білизни. Просто от всі лягають на голий матрас, укриваються без падодіяльника одіялом і сплять на подушках без наволочки. Тобто це все брудне. І в мене одразу закралася думка, що тут можна підцепити і грибок, і якихось клопів. От. Але я пішов, попросив, взяв свій спальник, простелив спальник поверх матраса, поверх подушки і просто ліг на нього. От. Ну, короче, телевізор працював всю ніч. Якісь дебільні фільми, дешеві серіали чи фільми крутились там американські старі. >> Це в камері? >> Да, це в камері. В камері. >> Та у вас нормальні умови. Слухайте, кухня є, телевізор, душ. >> Так, так, >> так. Ну, короче кажучи, е розказували, що десь там в Тячеві чи десь в інших містах, що там все набагато гірше і відношення набагато гірше. І Рахівській РТЦК - це типу як прям курорт в порівнянні з деякими місцями. От. Ее, ну, короче кажучи, отак от вранці ми, а, і ми ж почали пробувати інформацію, що нас чекає, бо той нас, е, забив нам голову, що нас приїдуть покупці душ, що нас там уже в скалу повезуть на м'ясо. От що, каже, ну, хлопці, там у вас буде два тижні, вже не чотири тижні, а два тижні. Ви там підготуйтеся, крос бігайте там активно, бо я жалкую, що я не бігав крос, підготуйтесь. Ну, короче, я якось це слухав так іще. Ну, подавлений був, звичайно. А от мій напарник, він прямо, ну, йому було набагато важче це все переживати. >> Записував, да, в поради, >> да. >> А чим ви згодували? >> Ну, короче, оце ввечері ми пішли на кухню, там щось була якась виварка картоплі, була виварка, ну, каструля велика капусти тушеної. Потім потім що здається якісь сосиски були дішманські. Я їх навіть не брав. Ну, хліб, ну, короче, поїсти можна було. Ну, така якась типа армейська якась хавка, щось їм звідкись може привозять з якоїсь комунальної контори. Кожен день, мабуть, привозять і годують. Ну, в принципі, нічого так. Ну, можна їсти. От, е, короче кажучи, на ранок. А, і ми ж ще ввечері почали пробувати інформацію, що нас чекає. Ми там з одним, з другим там спілкуємося, там багато молодих хлопців. То в одного запитаю, то в іншого. Потім мені там один запитав: "А чого не служиш?" Я кажу: "Ну, я працюю в критичній інфраструктурі". Кажу: "Приїхав у відпустку", там тосьо. Е, він каже: "А, ну, питань нема, типа, ну, якщо у вас все нормально з документами, то вас, типа, завтра е відпустять, е-е, типа завезуть, короче, там кудась в інший район". Я кажу: "Ну, а по нас як покупці душ не приїдуть?" Як нам онкавмірник розказав. Він каже: "Та типа ні, не приїдуть". Потім ми там у старшого командира офіцера запитували: "А що нас очікує?" Він каже: "Ну, якщо у вас все нормально, типа, ну, завтра вас, скоріше за все відпустять". Ну, короче кажучи, ми якось і вірили, і не вірили. Ну, лягли спати як-неяк трішки щось там поспали. Вранці прокинулися, движняк почався. Нас вже не на кухню звали, а принесли, скажемо так, там камера і ще маленька така, як кухонька, е, кімнатка маленька, там де решітка вже йде. туди, де офіцери ці всі охорона, де туалет там окремо. І ми в цій маленькій кухоньки сиділи і принесли нарізану ковбасу, нарізаний сир і хліб. От. Ну і цим можна було, скажемо так, поїсти можна було. Ми з'їли пару бутерів і тут прийшов ще якийсь там командир, е, каже, що чекаємо машину і вас типу повезуть. Ну, ми вже такі прям, скажемо так, щасливі були майже. От потім хоп каже, що машина приїхала, збирайтеся. Ну ми почали збиратися. Все по биріку закинули в рюкзаки речі, видали нам мобільні телефони, вийшли на вулицю. Я там ще черевики свої почистив на вулиці. Ну як почистив, повибивав з них цей сушкар. Я брав сушкар, щоб засипати, коли мокре взуття. Коротше кажучи, посушив на цьому на батареях, вибив там в смітник у дворі верток і нас чекав вже джип. Сіли ми в джип на задні місця. Попереду двоє були. Взагалі без проблем. Так, декількома словами перекинулися. Нормальне ставлення було взагалі без питань, куди вас там відвести, на який вокзал, там, на авто, на ЖД, типа нам похеру, типа ми вас відвеземо. Коротше кажучи, нас з Рахова відвезли в Ясіня. Так, в Ясіня нас відвезли на вокзал, на Залізничний. Все, я вийшов на вокзалі, друга мого забрало на машині, рідня, а я тупо сиджу на вокзалі на вулиці, заліз в телефон, пишу там всім своїм свою, ну, типу що все окей. Короче, можна сказати, що я вільний. Е, в цей момент там якийсь потяг приїжджав, е, мужики стояли на пероні місцеві. Я так розумію, що таксисти. Я не знаю, може там були якісь підставні ДПСушники, я не в курсі. Ну, з виду, як звичайні таксисти там запрошовували на Драгобрат там когось їхати. Ну і вони розуміли, що ми робимо на вокзалі. Ну а може вони просто бачили, що нас привезли на військовій типу машині з ТЦК. Я думаю, що ця темка там працює активно і вони все знають. І вони ще прикалувались типа, що ви, хлопці, до кордону скільки не дойшли. Я кажу: "Ну, по одним даним, кажу, 400 м, по іншим 2 км". Вони кажуть: "Ну, так давайте на друге коло". Ми такі: "Ну, типа, може і підемо". Ну, короче кажучи, е, я там постояв- постояв, погуляв, погуляв. Купляю квиток на Київ. >> А вони вам не пропонували, щоби оці ж самі таксисти вас назад відвезли? >> Ні, ні, не пропонували. Це взагалі, мабуть, нереально, щоб тобі хтось там запропонував. Це буде по-любому Кидалова або Подстава, бо зараз і Фурман каже, що важко з таксистами, і Монтана каже, що важко з таксистами. Ее, і вони бояться. От бояться. Це вони прикальнулись, скажемо так, бо розуміють всі там все розуміють і навряд чи вас нав я навіть якби я там їм сказав би: "Давайте я вам заплачу грошей, довезіть мене там в Богдана або в Бребою умовно". Я думаю, що вони б не повезли. Ну не то що там до лісу, а просто навіть в готель, я думаю, вони б не повезли, бо вони бояться. Бо якщо ви зайдете на сайт Рахівського, наприклад, суда, то ви побачите, що там статті не тільки адмін, а там і статті кримінальні, типу ее вивіз чи організація перетину кордону там і тому подібне. Тому тому це просто вони бояться. Отак от їм вигідніше там на Драгобрат когось повести. Короче, я купляю квиток до Києва, у мене приїжджає потяг, я сідаю в потяг, у мене максимально подавлений стан, але попереду ще днів п'ять-шість, мабуть, відпустки. Е, і я розумію, що якби, ну, провал морально подавлений, але я поруч з кордоном, я їду, не знаю, що робити. Купив квиток на Київ, сів в потяг. Е, і я вирішую написати кайоту. Ну, коротше, я далі максимально коротко. Я пишу кайоту, кажу, є варіанти чи нема варіантів. Ну, мій напарник вирішив, що все, ї їхати додому. А я ж почав задумуватися, може, щось ще спробувати. Хоча в мене стан був максимально подавлений. І я виходжу на наступній зупинці. Я спілкуюся з Койотом онлайн. Він каже, що типу таксі буде, маршрут є. Коротше кажучи, я купив куток до Києва, а виходжу в Борохті на наступній зупинці. Я вийшов і поселився одразу майже там біля вокзалу поруч на пару діб. І починається історія, що я хочу вийти через Койо. Ну, короче кажучи, коротче кажучи, я вам скажу так, що не склалося у мене з виходом через Кой. Може я поспішав, може, може недостатня організованість з його боку, може все разом. Але >> що саме пішло не так? >> Ну, таксиста, наприклад, е не стало, скажемо так, того, який був, бо він наче як співпрацював спочатку, а потім він там комусь відмовив. І з Кайотом взагалі він вже не спілкується. І мені треба було самому, скажемо так, ну, типа Кайот би мені дав би номер якогось таксиста. Мені треба було самому з ним спілкуватися, домовлятися, а я розумію, що це не те, за що я заплатив кошти. Е, і на мене це все морально давило, бо, ну, на мене повпливало те, що нас прийняли, от те, що в мене буде суд, те, що мені треба знову їхати в той бік Рахова, звідки мене вивезли, скажемо так. Ну, морально було тяжкувато. Я сиджу просто, блін, в ворогті в кімнаті. Мені ніхера не хочеться. Я просто чекаю, що у мене буде через Койона напарник, що в мене буде через Койо таксиіст. По таксисту напряг получився. Напарник то є, то нема. Потім, в кінці-кінців напарник з'явився. Потім так склалося, що а я ще на одну добу продовжую житло в Ворохті, але в інше, ну, в іншому готелі, бо ну якось все пішло просто через одне місце, чесно кажучи. Все. От я сиджу в готелі, я його хочу продовжити. Все, там вже заброньовано. Я йду в інший готель. Е, напарник є. А в мене ж вкрали деякі речі. Я розумію, що якщо мені шуровать е знову в гори, то мені треба купити ті самі палки. Ну, вже я вирішив, що снігоступи вже з ними. Хоча, зновутаки, там діляночка є з конкретним снігом на тому маршруті, куди б я пішов би вдруге через Койо. Ну, можна і без них. Я вже був готовий без них, наприклад, іти. Я поїхав в цей в Івано-Франківськ на маршрутці Зрохти. Зайшов в Горгани, купив там маленький газ стограмовий в свою сумку. Ну, щоб у мене був, як і минулого разу. Я купив собі мультитуolл. Ну, бо в мене сакири немає, ножа немає. Ну, я купив собі мультитул за полторушку в армійському магазині. Купив там декілька пакетиків їдла, снікерсів, там, кабаносів. Е-е, що ще? А, і я вирішив свої гроші, долари покласти. Відкрив доларову картку в Приватбанку і поклав їх на картку, бо я розумів, що наступного разу мені може так не фартанути і бабки мої можуть просто забрати. От. Ну і зробив я обов'язково пластикову картку, щоб в разі чого можна було з неї зняти кошти за кордоном. От. Е, купив я палки у хлопця з рук, е, бо в ворохті їх можна було тільки, ну, арендувати і там завдаток 2 000 залишати. Ну, я купив їх в цьому в як його у Франківську за 750 грн. Навіть краще, ніж у мене були за 700 грн з цього стему. Короче кажучи, я прикупився, повернувся назад в Ворохту. Ее знаходиться цей, як його, кайт. Е, ой, вибачте, не койта, напарник. Я з ним зізвонився. А, ну, напарник через кайота, я з ним зізвонився. Ну, наче адекватний хлопець, військовий. Ну, цілком адекватний, але от якось теж не склалося. Він щось каже: "Та я, може, іншим маршрутом піду". Ну, от якось злагодженості не було. От я просто звик, як у мене була злагодженість з моїм напарником, з яким ми планували все самі. От і у нас було порозуміння і злагодженість. А тут я розумію, що, блін, от якось воно все. Ну, по-перше, я був на емоціях після прийому. Е-е, і от якось воно все йде криво кособоко. От. І він каже, що та я мабуть, а він же ж теж чекає інформацію по таксисту, що як ми будемо туди добиратися, що нам треба спілкуватися з таксистом самостійно, е, переконувати його там, довести нас кудись, ну, коротше кажучи, м, ну, якось воно не схоже на те, що для нас це було якось організовано, а схоже більше було на те, що нам треба організовувати це. От, коротше кажучи, і цей напарник мій каже, що я піду заросля. От. А я не готовий був іти довгим маршрутом. От я одразу, коли їхав в потязі, я розмовляв за короткий маршрут з Тойотом. Ну, короче кажучи, отака якась получилась незлагодженість конкретна. І цей напарник, він відключає, ну, він був на стрьомі конкретном, він відключає телефон, а-а, і не виходить на зв'язок. От. А потім каже, що я знайшов таксиста, який готовий себе вести. Я пишу вже напарника, а напарник вже не на зв'язку. Він якби, ну, стріманувся, все зачищає, вичищає і потім в кінці-кінців як виходить, що я кажу вже Кайоту, що слухай, ну, якось воно все йде не так, як би хотілося. Ну, короче кажучи, ми з ним домовилися там про часткового повернення коштів. От я розумію, що я його під, скажемо так, підганяв. От. Ну, і не можу сказати, що я був задоволений послугами. А, короче кажучи, ми з ним домовилися, знайшли, скажемо так, золоту середину. Я вранці беру квиток і вдень я їду вже з Ворогти у своє місто потягом. І тут виходить на зв'язок цей напарник мій, який пішов з заросляка. А, ну, а йому якби цей маршрут дав койту. От, ну, як другий варіант якийсь. Тобто був один у нього варіант короткий зі мною і один, не знаю там, як вони домовлялися, що в нього був ще заросля. І він каже, що я пішов туди, а там типу овер дохера снігу і без снігоступів туди ніяк. І він повернувся в ворохту, каже типу, що ми підемо, не підемо там. Ну, він же ж прочитав моє повідомлення, що таксист з'явився. Я кажу: "Ну, друже, я вже якби в потязі їду. Ти зі зв'язку вчора пропав і якби я прийняв рішення, що мабуть краще якось пізніше запланувати наступну подорож, а не отак от непонятно, що як воно буде пригати з головою. От. Ну і все. І я поїхав додому. А-а, я так розумію, що напарник мій, ну, цей, який міг бути на цю коротку подорож, що він теж повернувся на службу і відклав свою подорож, скажемо так. Ну, оце й все, в принципі. >> Круто, круто, що що так все добре закінчилося, по-перше, і досвідда ти набрався. Взагалі я трохи здивований таким теплим прийомом від прикордонників, від тцкашників. Ее я тільки один раз таке бачив. Це коли мене прийняли в Верховині з моїм напарником. Мене вони не трогали, бо я був непрозовного віку, а йому 35. І вони його возили на різні там аналізи, бо він типу в нього якась хвороба, а він документів нічого не мав. Він толком і паспортів не мав. Я його взяв чисто з собою, бо він єдиний був, який готовий на таке діло піти. То вони за весь час, поки оце цілий день з ним їздили, то він і напився з ними. І, ну, вони для нього все робили, тобто вони його годували, вони його возили в своїй їдальні. І з того всього він вони йому всі документи оформили, що він може собі вільно пересуватися по в цілій Україні. Ось так. А ти другий такий, якого тоже досить непогано прийняли. Ні, ну я скажу так, що я б не назвав би прийом ДПСУшників добрим, чесно кажучи, бо все почалося з того, що, блін, ну ми сидим, скажемо так, готуємо чай на землі сидимо, а вони починають зі стрільби. Це це вже недобре. От. Ну потім, да, окей, ми розмовляли, все нормально, вони нам і відео на телефоні показували там, ну, розказували свої історії, що там, де кого відкопували там, де де живуть ведмеді, скільки їх, де вовки там і тому подібне. Все окей було. Ну всі, ну в більшості на нас було похеру. Ті, які там просто служать в ДПСУ, там повз нас ходять, там якісь молоді хлопці, всім по барабану. Ну, вони таких, як нас, бачили там, блін, ну, десятки, сотні. От всім по факту всім Вот. Ну ДПСУ я б не сказав би, що класний прийом, бо по-перше вони просто ро розтягнули речей. Ну типу нахера забирати у напарника спальник новий? Ну окей, я я готовий зрозуміти. Забрати сокиру. Е палки, окей, вони там з наконечниками гострими. Може зрозуміти фаери. Е, але там маленький газовий балон компактний. Ну, його забрали просто тому, що він комусь сподобався, бо великий, значить, нам залишили, можна, а маленький забрали. Ну, просто він комусь сподобався, його вирішили, скажемо так, вкрасти. Е, спальник нахера, е, красти у напарника, це теж питання. Ну, ти ним нікого там не заріжеш, не уб'єш, не не травмуєш. Ну, як палицями там чи фаєром. От, тобто частину речей вкрали, е, статтю приписали, ее сфальсифікували, написали злісну непокору, хоча злісної непокори не було взагалі. адвоката запропонували тоді, коли вже всі дані з нас зібрали. Ну і все, мабуть. Ну якби, ну не пиздили, ні не було такого. От тому, ну я я не можу сказати, що нормальний був прийом ДПСУ. Я відправив скаргу на їхній сайт, там головний, не знаю, що допоможе, не допоможе. Далі там качатися типу там в ДБР. Ну не звертався я нікуди. чисто скаргу написав на сайт. Ну, бо щось треба якось їх шевелити, бо, ну, я в тому числі написав, що це ненормально, коли озброєний представник, скажемо так, державної служби, який тільки що в тебе стріляв з порушенням норм, там, статутів, просить у тебе подарувати якусь річ. Ну, я вважаю, що це ненормально. От, ну, це це виглядає дуже, скажемо так, ненормально. От. А от до ТЦК взагалі питань нема. Там дійсно було окей. І ми їм розказували ці історії, як нас, блін, обікрали в ДПСУ, як стріляли тупо вообще просто не потрібно було і стріляли. Ну, от те, що розікрали. У нас речей нас більше навіть зачепило. От вони кажуть: "Це вам ще пощастило, що у вас гроші не забрали, бо було таке, що, ну, типу у людей забирали гроші нормальні такі суми". От вони кажуть: "Ну, типа, ДПСУ - це не військ чи це не як його, це не Міноборони, щось таке. А я просто хотів там поскаритися, типу на Міноборони чи чи куди". Вони кажуть: "Ні, типа, ДПСУ - це не Міноборони". ТЦК, да, типа ми >> Ну да, інша структура, короче. Ну, до ТЦК взагалі питань нема. Нормальне ставлення. Вони кажуть: "Ми типа не ДПСУ, у нас тут такої херні нема. Все, що у вас з собою, ви це все завтра заберете. Якщо у вас все нормально з документами, все окей, вас завтра вивезуть і все, все буде нормально". І нас вивезли нормально на джипі. Питань ніяких не було. Запитали, куди вас підвести, там ЖД вокзал, автобусний вокзал, там куди треба. І все нормально було. >> Ну, я знаю багато історій оцих прийомок, тому я порівнюю порівнюю з тим, що знаю я. Тому я отак говорю, що у вас досить такий теплий прийом. Давай отаке питання. Ти говорив, що коли вас прийняли, була проблема в тому, що ви не якось не підготовилися до прийомки, правильно? З напарником. >> Угу. Так. Так. >> А що би змінилось, якби ви були підготовлені? На що би це повпливало? >> Ну, дивись, я розумію, що під час ее дивись, коли ми вже були на заставі, по гранзаставі в діловому, я розумію, що я зробив все неправильно. От, тобто я розблокував їм телефони, я повівся на те, що вони будуть зі мною в кавичках розмовляти по-іншому. Розблокував телефон, віддав я. Що ще? Я не по, ну, відмовився від державного адвоката, а треба було його сказати за нього одразу ще до того, як я почав щось давати, якісь там свідчення умовно. От, тобто я все зробив неправильно. Там я якось про це не подумав е-е на початку подорожі, а під кінець я про це не думав, бо ми себе по відчули е-е безпечно. Чим вище ми зайшли, тим більше ми були впевнені, що ми вийдемо. От. Ну, а під час самого прийому, ну, це було максимально е- неочікувано для нас, е, тому що, ну, ті двоє, які нас принімали, вони там все знають. Він каже: "Я тут 20 років працюю, я тут всі всі тропки знаю". От. Ну, а ми, блін, шурували по офіційному маршруту, спалилися десь на фотопасці і піймати нас було справою. Якби ми знали, що за нами йде погоня, ми б пришвидшилися і я думаю, що ми б вийшли. От. А так, як ми не знали, ми не бачили свіжих слідів, е, ми розслабилися і ми думали, що все буде окей і все. От. Ну, а так треба підготуватися просто до того, що коли вас приймуть і повезуть, то у вас заберуть частину речей, вкрадуть. Ее ви до ви маєте до цього бути готові. Е-е у вас має бути підготовлений до цього телефон, почищений, вичищений а-е максимально там кошик перевірте, тому що якщо ви просто видалили, то воно може бути в кошику там і тому подібне. А-а, можливо, у вас має бути свій адвокат. Ну, це в ідеалі, якщо ви так зробите. В мене такого не було. Погоджуватися треба, я думаю, на державного адвоката, бо, ну, якби я погодився, а мені його не дали, то це був би привід, наприклад, би взагалі може скасувати там цей адмінпротокол. От якби я все ж таки написав в протоколі свої заперечення, ее, ну, я думаю, що для суда це був би привід теж на це звернути увагу, а я це не зробив. Тобто майте на увазі, що коли ви попадете в погранзаставу, на вас будуть чинити психологічний тиск, ее, можливо погрожувати фізичним тиском. Вас будуть перевіряти всі речі. Е-е, з вас можуть там і прикол тягнути, типа, а що там Porнhub є у тебе в телефоні? Я кажу: "Та я почисти", кажу: "Бу". Я кажу: "Я почистив все, коли до вас ішов". От, ну, типа я почистив все перед цим. Ну, короче, будуть тиснути на вас морально, перевіряти всі речі, щось вкрадуть, гроші краще не беріть, домовтеся зі своїм напарником, що будете відповідати. Ее що ніхто з вас там нічого не організовував, ніхто один одного там не виводив, бо одному ще припишуть, блін, кримінальну статтю можуть, я думаю. От. Ну, в принципі, отак от ти кажеш, що ви попалися на фотопаску. Це от ти хочеш сказати, це такий е це причина, чого вас прийняли, так? Чи можливо в тебе є ще якісь догадки? >> А я не знаю, де куди ми попалися. Я підозрюю, що ми попалися на фотопастку. Я бачив в одному місці пляшка пивна висіла на гілці. Е-е, я знаю, коли я був на курсах по цим небезпечним вибуховим предметам, що так, в принципі, маркують, в тому числі маркують місця деякі. От, може, це було маркування, що там десь стоїть фотопастка, наприклад. От, е, може, її там не було, от може вона була десь в іншому місці. Я думаю, що була десь фотопастка, а там, де вони можуть доїхати умовно на своєму мотику. Ну, може там трішки по снігу пройтись. Вони її десь там встановили на роздоріжжі, умовно, а ми ж шуровали по офіційному маршруту в кінці-кінців, окрім першого дня. Це була, мабуть, наша помилка. Звичайно, йти десь паралельно хащами було б набагато складніше, але, мабуть, було би більше, ну, значно більше шансів вийти. От я думаю, що спалились ми на фотопасці. Вони казали, що вони нас по слідах вислідили. Ну, знову ж таки, а де вони нас побачили перший раз, я не знаю. Може, була фотопастка, побачили, поїхали туди, а далі вже, звичайно, по слідах це вже не складно. Коли снігу по коліна, то все видно чтко. І там, де повсюди сніг, там вже ти, скажемо так, тільки пришвидшуватися і виходити, бо вас все одно знайдуть по слідах. >> Що плануєш далі робити? А, ну що зараз, завтра вже на роботу вийду. Чесно кажучи, працювати, скажемо так, в такій системі довго і чекати наступної відпустки не сильно хочеться. Півроку ще чекати. Взагалі є варіант іншої роботи, більш високооплачуємої, скажемо так, корисної достатньо для і для суспільства. Ее спробую туди, якщо візьмуть на роботу, попрацюю. А далі буде видно. Я скажу так: якби на роботі хоча б відпускали за кордон, на моїй роботі, де я працюю, то, можливо, мені б і вистачило цього. Так як дівчина моя приїжджала б сюди, я б як мінімум би два рази б з'їздив би за кордон за рік. Мені б цього вистачило. Але коли до тебе ставлення, скажемо так, е, приїдь о 5й ранку, попрацюй безкоштовно всю зиму, чи не о 5,й а о 6стій, наприклад, ранку, почни працювати і тобі за це не заплатять. Але коли тобі треба поїхати за кордон, тобі скажуть: "Ну, мабуть, ми тобі не дуже довіряємо". Ну, грубо кажучи, намікнуть, да, що а може ти втечеш. То, ну, якби була б довіра і мене відпускали за кордон, то я б тут би і працював. А зараз я спробую знайти іншу роботу. Якщо я знайду таку роботу, коли я зможу їздити до своєї родини і моя родина буде сюди теж приїжджати, мені цього може буде вистачати, то я і буду працювати тут. А якщо ні, то буде наступна спроба. трішки пізніше. Не знаю, на який напрямок. Можливо, це буде інший напрямок. От умовно там Молдова. Або може це будуть знову гори. Подивимося. >> Аа ну окей, з роботою. Ну добре, я розумію. Ну але чому ти не хочеш от зараз спробувати? Тобі от не стало буквально там, грубо кажучи, 2 км, да? Беремо саме оцей найгірш найгіршу версію. 2 км. >> Ти вже все знаєш. Прикордонники тобі показували відео з гелікоптерів, де вони літають, де медведі ходять, де різні звірі тоже там сплять. Чому ти от зараз не пробуєш? >> Ну, дивись, я скажу так, коли вони мені показали відео ведмедя, то я їх менше боятися не став, а навпаки більше. От і тими хащами йти трішки більш стрьомно, ніж іти тропою. Ну, звичайно, я б не пішов би знову зараз тропою. Дивись, просто я приїхав в Ворохту, сидів в готелі і, ну, от те, що я пережив в ТЦК, ну, це я так розказав, що в принципі нормально. А по факту морально я був дуже подавлений, бо коли ти сидиш в клітці перший раз в житті і тобі, щоб там вийти в туалет, тобі треба проситися. Ее, і ти не можеш ніхера, от ти не можеш вийти, блін, на вулицю. От ти все життя живеш, все нормально. І ти не можеш просто піти в магазин, подихати повітрям. Просто подихати повітрям. Ти сидиш в клітці. От. Ну, на мене це вплинуло. І я, коли пройшло там пару днів, там нас випустили, да, я сидів в Ворохті в готелі, ну, я не хотів цього повторити, розумієш. Я сподівався, що може буде більше шансів це через Койо реалізувати швиденько. От. Але якось воно все так пішло кривенько, скажемо так, е-е, що я вирішив це відкласти. Відпустка в мене доходить до свого кінця. Мені завтра вже виходити на роботу. Е-е, ну, скажемо так, буде попитка номер два, але вона буде трішки пізніше. Можливо, вона буде влітку, можливо, вона буде восени. От подивимося. Якби зараз я планую пожити тут у себе вдома і хочу змінити роботу. От якщо робота буде цікава з гарною ЗП, мене туди візьмуть і ще якщо будуть випускати за кордон і плюс ще якщо мене випустять з цією моєю адмінкою. От. Бо можуть, блін, тепер на роботі дати добро. Умовно, да, на наступній роботі дати добро. А з моєю адмінкою може, скажемо так, прикордонник мене не випустити. Ну, якщо все ж таки випустять, то, ну, блін, ти, якщо ти раз повернувся, то тобі наступний раз будуть без проблем випускати. От то може такий варіант мене і влаштує. Ну, я не так погано живу, в принципі, в Україні, окрім того, що, ну, сьогодні я поїхав на рибалку і я, скажемо так, сидів під деревами, е, бо літав наді мною безпілотник російський. Вот це була, я думав, що це наша, а виявилося, що це зала, е, цей називається зала, як його, російський розвід безпілотних. Ну, короче, було трішки стрьомно. От я свалив з цієї рибалки. Ну, короче, скажемо так, я живу нормально, але все ж таки перша проблема - це те, що родина там і мені хочеться бути з нею, а тут родині бути небезпечно і я якби хочу до родини. Е, а друге - це те, що тут, ну, літає все, блін. літає над головою постійно, безпереривно. Е-е, але якщо б родина декілька разів до мене приїжджає дівчина і ще я зможу пару разів їздити, то можливо мені б цього і вистачило. Якось так. >> Гаразд. Ее наступне. В мене ще в мене ще є таке питання. Чи не пропонували тобі в ТЦК е якісь підписувати документи незрозумілі тобі, >> щоб зняти щоб зняти цю бронь? Ти не замічав такого? >> Ні, взагалі не було. Нічого не пропонували. Нормальне було ставлення. Забрали тільки телефони під опис. Ну, записали їх в журналі і у мене, і у товариша мого. Речі лежали в коридорі, типу вони кажуть: "От вони всі під камерою, їх ніхто не буде чіпати". Ну, нам так і в ДПСУ казали, що тут всюди камери, але по факту у нас ро розтягнули частину речей. Але нічого нам не пропонували підписувати, нікуди нам не пропонували йти служити. Ми одразу сказали, що у нас в резерві бронь, офіційна відпустка, дані оновлено, ВЛК пройдено, бо нам там розказував цей СЗЧшник, що та ви будете проходити нову ВЛК там за 5 хвилин і що завтра приїдуть по вас типу покупателі душ. От що ще розказував? А, ну потім вранці, до речі, приїхали ще, здається, декілька хлопців. Один такий більш розговорчивий був, якийсь місцевий, один такий подавлений, морально був, сидів, мовчав, блін. До речі, ще йшла мова про те, що якогось хлопця прийняли десь чи на Говерлі, чи під Говерлою, десь, короче, в районі Говерли. В три ночі його при прийняли і, ну, типа, його броні не було і що його, скажемо так, по етапу він пішов, що, ну, типу його забрала якась батальйон, не батальйон, бригада, не бригада, не знаю. Ну, короче, кудись його з ТЦК повезли далі. Вот. А що ще було? Що ще було цікавого? Ну, нічого нам не пропонували в ТЦК, тільки пропонували поїсти і все. Отак от. >> Да, не думав, що такі ТЦК ще досі є. Раховський ТЦК руйнує стереотипи. Тому що зробимо ще таке заключення, що напевно що можна з цією броню валити і мати надію, що тебе випустять. Як мінімум ти цьому приклад, Ігор. >> Ну дивись, бронь - це, скажемо так, запорука вашого спокою на етапі, як дістатися до точки старту, там десь в горах чи десь в прикордонній смузі. Ну, нам на ДПСУ, коли ми були, кажуть: "А чого ж ви не відправили цей лист, щоб отримати дозвіл?" Ми кажемо: "А що дозвіл?" Типу нам би дали? Ну, а нам перед цим ті, які з гір спускалися з нами ці двоє, ми ж у них запитували. Ну, ми, скажемо так, я знав, що туди не можна йти, що треба отримувати дозвіл. От я запитав, кажу: "А нам би все равно ж все одно ж відмовили, правильно?" Він каже: "Ну, типа, звичайно, б відмовили". От. А в ДПСУ там под дурачка прикидувався один мужик, каже: "А чого ви дозвіл там не відправили, не отримали?" Хоча з іншого боку, ну, може це якось би і зіграло б, так, знаєте, якби ми написали запит офіційний, електронний лист, що ми от хочемо піти, нам там відмовили умовно, ну, може б нам би получилось би прикинутися туристами, скажемо так, знаєте, под дурачка. Ну, не знаю. Короче, у нас якось було отак от. Я вам все розповів. >> Дякую тобі, Ігор, за таку детальну розповідь. Вона по-любому буде корисна комусь. >> Будь ласка. Будь ласка. >> Можливо, ти би ще хотів би на чиїсь запитання відповісти, якщо маєш час. >> Так. А я зараз подивлюсь, це в чат зайти, да, чи що? >> Ні, вони тут тобі будуть говорити. Хлопці, задавайте питання. >> Давай, давай. >> То що, нема питань? Нема. Давай ти перший будеш. Ти як той ти та ти як той хто >> ти як той ти як той хто на весіллі. Перший до буфета підходиш і потім всі інші будуть підходити. Так. Ну а що ще ніхто не бухав? Е-е то слухай. Я я слухав слухав з самого початку. Аа ви, получається, вони вас здибили, коли ви навели, ви відпочивали, получається, ви ж, ну, не йшли, а сиділи на місці. Так же ж >> все вірно. Все вірно. Ми, короче кажучи, екинулися, вийшли з розбитої колиби. Я, в принципі, зараз може на карті знайду назви. Коротше кажучи, ми дійшли до розгалудження маршрутів. Там був, де вже був вказівник 2,5 км до Піпіван Мармарозський. пройшли метрів там, не знаю, ну, трішки пройшли ще хвилин 10 вверх по червоному маршруту і сіли просто відпочити. Ну, якби ви по снігу йшли? Стоп, питання. По снігу, >> да, там, да, по червоному маршруту, там же всюди сніг такий, що по коліна снігу. >> Ну, короче, вони вас вирахували просто банально по по слідах. >> Ну, а як вони дізналися, що ми там взагалі є? Там немає живих людей. Там, скажемо так, дивись. >> Ну, як ти немає живих людей? Ви ж залишили сліди по на снігу. На снігу. Так же ж. >> Ну так, але ж дивись, ми йшли, грубо кажучи, день перший день там е >> а їм не треба там вираховувати скільки ви там йшли. Вони виходять виходять на якщо там була фото фото ця ловушка срана, її хтось повинен був обслу обслуговувати. >> І ви бмітили там, наприклад, якщо був би був сніг, вона ж там ці акумулятори садяться там буквально за дві доби. Ну, якщо вона там взагалі є, >> ну, от ця фотоловушка, ну, я не знаю, як вона працює, до речі, ну, вона сигнал подає якийсь чи не подає. Тобто є два типи фотоловушок, які треба перевіряти постійно, ну, щоб вас зловити. Ну, не вас зловити, а це фотоловушки для звірів. І ти просто перевіряєш уже там після дві доби чи там місяць вона по ну повісила і її перевіряють. А ці фотоловушки, так звані, вони повинні якийсь сигнал давати, тобто що хтось хтось, ну, яке хтось пересік там цю межу, і вони це відео повинні кудись пересилати. Ну, що там буда фо фотоловушка, то вони вас або по слідах знайшли. Ну, якщо ти кажеш, що він там матьорий був, він так же ж сказав, да, що він там уже там давно, да, тусить по тих горах. >> Да, да, да. Він каже, що він 20 років пропрацював. >> 20 років. А йому на вигляд скільки років? >> Да ну, полкіник десь. >> Ну, може буть, може буть. Там же ж вони ті, хто не прикордонниках там взагалі-то працюють. А, ну да, у них там цілі цілі клани. Вони або в прикордонниках, або в цих е в якій ці служби те, >> там навіть можуть бути родинні династії. Там всі, >> да, династії прикордонників, а потім ці, як їх, тамож таможня, таможня даёт добро оце. Да, да, да, >> да. Вони ж там, вони ж там до всього цього займалися контрабандою, причому по-чорному. >> Угу. >> От. >> Ну, нам, до речі, цей прикордонник, чи як його, ДПСУшник, з яким ми спускалися вниз, він не розказував, що раніше тут типу там сигарету тягали люди. Він нам розказував, як він там чо як колись він знайшов п'ять чи чотири ящики сигарет і їх треба було якось там донести і ну короче якісь такі історії розказував. А я кажу: >> "Він бідняга кричив на собі, да? >> П'ять п'ять ящиків сигарет. Я ти ти уявляєш собі? П'ять ящиків сигарет? Це кожна 20 кг важить десь. >> Да, да, да, да. Ну, короче, сигарети, а зараз типу переводять людей. Короче кажучи, я на мапі подивився, ми заночували на зеленому маршруті, полонина Берлебашка, там є розбита колиба. Ми в ній заночували, все було окей. І потім пошуровали е по зеленому маршруту, дійшли до червоного, там недалечко і пішли в бік, е, типу як папа Івана. Ану і потім зараз полонина похо. Та не розказуй. Ну та я вже я так я просто в мене карта стара чи радянська. Я просто дивлюся зараз і просто бачу при приблизно де вийшли. Ну я я не включаю цю зараз ну Google, бо вона жере, блін, пам'ять. Ну таке, >> короче. Хто знає, полонина Латундур. І трішки вище ми ще пройшли і там нас прийняли на точці відпочинку. Там є колибка одна і ще вище трішки. >> Ну ви ви просто по туристичному маршруту відпочивали. Отак от. >> Ну типу, да, ми просто відпочивали, >> да. От і все. >> Да. >> Тому а те, що вони стріляли, це, ну, до речі, те, що я знаю, наприклад, на даний момент, а, ну, від дпсушників, ну, не не тих, що там в Карпатах, а тих, що біля моєї області, да, це Білорусь були ще до мене, да? >> Угугу. То то у них ну а ні, на Білорусі навпаки у них там залишили зброю, а оцих їм там замінили на на ці на резинку і на ці перші постріли. Вони роблять холостими патронами. Якщо якщо черги не було, ну якщо один постріл був, >> то це він холостим патроном стріляв. >> Угу. >> Ну тому що калаш не може вистрілити одним одним. Ну тобто одним набоєм. Ну, якщо там ее одиночні постріли, то, ну, короче, ее їм видають, їм видають, тому що вони по постріляли дохера про минулому році дохера людей постріляли з переляку >> просто і там дохера там, ну, е, родичі просто, вони ж тобі не кажуть, а те, що судові рі судові ці справи до сих пор ідуть і ці і ці драматичні ці події, понімаєш, тому що їм почали видавати ще в минулому році е травмати, тобто резинки. І те, що вони стріляють, це взагалі піздец. У них по уставу вони мають право стріляти тоді, коли їм загрожує небезпека. >> Так. Так. >> А ви собі на ви собі пили каву, ну просто ну піздец. І у них теж мають бути оці от бляха-муха, як його кажуть, камери. >> Угу. >> Ну тому що як ти доведеш потім в судді, що там було? Ну, наприклад, >> ні, ну, це ясно, це ясно. Це ми давайте вже не будемо це обговорювати. Ми вже поговорили. Давайте, якщо >> якщо б ми відстоювали свої права, то суд скоріше б за все б став би на наш бік, бо вони мають доводити те, що їм була якась загроза і вони використали зброю. Ну, скоріше за все, так. >> Да. Вони вона замість того, щоб сказати: "Пацани, можна з вами посісти, попить чаю там, ну, присісти біля вас, уже ж понятно, що уже всё, приехали". Так же ж. >> Ну, конечно. >> А якщо він такий професіонал, оце от пух-пух-пух. Ну, це просто, сука, ну, ну, я не знаю, з чим це порівняти, Ну, просто >> вопрос. А можно было ли просить у них составить акт изъятия вещей, чтобы их сохранить? >> Ну, наверное, можно. Наверное, можно. Ми, короче, коли виходили з цієї контори, до мене ще підійшов типу там якийсь один із головних, крупненький такий мужик, і просив у мене газ 450 мл. Я кажу: "Та нет, дружище, я живу в прифронтовой зоні, у нас буває, блін, виб'ють, блін, і свет, і газ. І я собі колись їду готовив на цьому балоні". Він каже: "А, ну ладно". Вот. Я кажу: "А палиці у мене", кажу: "залишились тут палиці". І він потім пішов, я кажу: "Можна я піду подивлюсь, де вони там залишились?" Він каже: "Я час піду гляну". Він пішов, подивився, приходить, каже: "Ну, пацани, палиці вам не повернуть". Ну, короче, ми були вже в такому просто стані, що нам хотілося звалити. >> А він це він це аргументував чимось? >> Ні, не було ніякого аргументації. >> А ещё такой вопрос: а можно было свои вещи не отдавать, а, ну, типа, без этой бумажки быть с ними? >> Без какой бумажки? без акта, ну, составления вот этого составленного акта перечня снаряжения или что они там должны забирать? Нам акт нам акт ніякий не складали. Складали тільки протокол про адмін правопорушення по ходу этот, ну, короче, я не помню, був один протокол чи два. Ну, по факту в мене на суді висить дві статті. Одне засідання типу судове - це злісна непокора, а друге засідання - це спроба перетину. Вот не помню, протокол був один чи два, мабуть. Ну, хай буде один. Був чисто протокол, а акт про те, що щось вилучають, не було. Це якби, скажемо так, теж майте це на увазі, що по-хорошому я теж так розумію, що це все має вилучатися тільки під ну під запис там якось офіційно. А так по факту це просто раз розтягнули і все. Ну, скажемо так, я просто не все побачив, розумієш? Я не все побачив, що в мене пропало одразу. І в мене не так уж і багато пропало. Ну, скажемо так, е, я розумію, що фаєри там якісь сигнальні ракети, ну, типу їх забрали. Ну, окей, це якась небезпечна річ. Палиці, ну, топірець, типа, ну, теж така штука, скажемо так, не небезпечна, да, колюще, режуще. Нажав, в мене на той момент не було е-е, ну, газ, я взагалі потім вже побачив, що він пропав. А що там, друг мій? Ну, я на той момент не не знав, що у нього зникло. Це ми вже потім в РТЦК сиділи і розмовляли, що в нього вкрали спальник, що в нього вкрали пальничок, що в нього вкрали там газ. Е, ну, короче, щось ще може я сильно може не пам'ятаю все, що там ще в нього пропало. >> Скажи, а как так получилось, что ты их тогда вообще отдал добровольно сам свои вещи? Или тебе там угрожали или как это было? >> Ну, смотри, этот топор, например, топор >> не, ну топор я понимаю, палки понимаю. Ну, рюкзак. Ты же говоришь, что вы там отдавали его, куда-то забрали. Ну почему ты его отдал? >> Нет, так рюкзак рюкзак у меня со мной остался. Его взяли на этот на досмотр. Вот когда стояли надо мной, скажем так, семь человек в большой комнате. Ну не стояли, а сидели. Кто-то стоял рядом, говорил, что будем по-другому разговаривать, кто-то сидел. Вот я этот рюкзак полностью все вещи вытаскивал и выкладывал на пол или на стол. Вот. Э-э, то есть, ну, у меня рюкзак не украли. у меня рюкзак остался. И мне потом сказали: "Всё, складывай". Но понимаешь, в чём дело? Сначала говорят: "Всё складывай". А потом говорят: "А зайди-ка вот в соседнюю комнату, там, где протокол составляется". Я пошёл, сел в соседнюю комнату, а в этот момент у меня украли газовый баллон, который я, ну, маленький, который я заметил, что его нету уже, короче, потом, когда чуть ли не дома, грубо говоря, в Ворохте, когда перекладывал вещи в отеле. Вот палки, да, палки я знал. Вот на выходе я говорю о палке этому главному, который меня просил ещё большой газовый баллон. Говорю о палке. Он говорит: "Мы типа не вернём палки". Ну знаешь, я, короче, типа 600 гривен делов, скажем так, качаться там уже я сильно не хотел за те палки. Вот топор - я тоже согласился, грубо говоря, 200 грвен, понимаешь? Топор я согласился морально, что я качаться за этот топор не буду. Вот. >> Да не, ну тебя ж с топором же ж в камеру не не пустят. Я имею в виду о том, что, знаешь, как у твоего там коллеги своровали спальник, поэтому, ну, я понимаю, как это маленький баллон. Ну, допустим, черти могли своровать. А как такую большую вещь, как спальник, ну, можно прозевать? >> Ну, слушай, честно, мы тогда выходили, как бы я там свои вещи паковал, я сильно не вдавался в подробности, какая ситуация там с вещами у моего напарника, скажем так. Э-э, то есть знал он это на этот момент или может он, ну, он был в стрессе, я тебе скажу так. То есть я был в стрессе тоже, он был ещё сильнее в стрессе. У него как бы ребёнок ну, в общем, своя история. Э-э, ну, может, он забил на этот просто спальник уже смирился, блин. Может, он не заметил, я честно не знаю. У меня как бы у него покруче спаль. И у него были другие люди, которые его там допытывали, понимаешь? Э-э, я не знаю, может, они там ходили с кабинета в кабинет, кто-то менялись как-то, но, э-э, его в одной комнате где-то там опрашивали и причём говорили раздеваться. Ну, короче, раздеваться, ну, то есть трусы снимать не надо было. Не знаю, футболку там снимал, не снимал. Вот. Но мне, например, никто не говорил раздеваться. Я как бы так более-менее нормально общался, там то про работу спрашивали, то откуда приехал, там, то всё говорю, ну, рассказал такие нюансы. Э-э, то есть, ну, а к нему там как-то пожёстче относились, кстати, ему, ну, угрожали чуть больше, там, типа, пиздить будем там, то всё. Поэтому я не знаю, на каком этапе у него там пропал спальник. То ли он просто смирился с этой ситуацией, то ли потом заметил, честно не знаю, то ли ему уже было мы надеялись на то, что нас с ДПСУ отпустят или вывезут куда-то на вокзал, а по факту нас повезли просто в ТЦК. Вот о так вот. >> А домовитись вони пробували? Е, если б если б ты реально, ну, морозился и не принял тот факт, что ты хочешь убежать, ну, как бы это тебе чем-то помогло или нет? Или именно важно было, чтоб ты принял? Ну, >> я думаю, смотри, я думаю, что помогло. У меня более-менее была история такая красивая. То есть я там и в телефоне фотки там загружал, типа я еду там квартиры посмотреть, там под покупку, под переезд, под релокацию в дальнейшем. Ну что там с прифронтовой зоны хочу переехать там и бабки взял типа для этого, что может там задаток оставлю, там накидал скринов с разных соседних городов. Э-э, короче, плюс я не брал за гранник, хотя у меня их два. Плюс я шёл по маршруту. Ну, короче, в теории, может быть, и прокатила бы. Ну, ну я не знаю, там пиздили пони не пиздили и может быть и не пиздили бы. Если бы я был чуть бы поуверенней, понастойчивей, ну, написал бы в протоколе там незгоду, согласился бы на адвоката. Если бы они мне его не дали, это был бы, скажем так, ихний бы косяк, который потом можно было бы, может, в суде сыграть, скажем так, на этом. Вот. Если бы был бы адвокат, я не знаю, может, это была бы совсем другая история в мою пользу, я не знаю. Ну, наверное, ну, лучше, конечно, знать свои права и их отстаивать. То есть я допустил ошибки, которые в идеале не допускать если вы попадётесь туда. >> Ще таке питання: а ворогто, коли ти там з переляку повернувся, точніше з зійшов з по з потяга, там нікого не було на вокзалі? Там, ну, >> нікого не було. Але ж варто зауважити, що цей потяг був умовно не з Києва Ворохту, а з Рахова, з Ясінів. Ну, з Ясінів ворогто, правильно? Тобто люди, які вже виїжджають від кордону, тому нікого не було. >> Е, та я і жив поруч з вокзалом, ну, не бачив мене ніхто ніде жодного разу не перевірив. А от, до речі, коли я був в ДПСУ в конторі їхній, в заставі цій, то мене запитали: "А як ти вийшов на вокзалі?" Ну, тобто вони якось зацікавилися, що мене ніхто не взяв на карандаш. Може вони там, знаєте, от зустріли вас на вокзалі, там записали дані. Може, вони це якось в подальшому відслідковують. Ее, я не знаю. І вони в мене запитали типу: "А як ти виходив?" Я кажу: "Ну як просто, ну, а як туристи виходять? Я сумніваюся, що вони всіх там підряд, всіх там это саме, ну, питають, потому що, ну, тому що там два тижні тому ворогті люди виходили і там вообще нікого не було". Ну, були там якісь там тусили, >> але, ну, це ж було ж недавно, да, то твої події. Так же ж >> це було. Я от буквально чотири дня, як додому повернувся. Угу. >> Ну, справа в тому, що получається, дивись, ворогто ворог то ж там прямі потяги не ходять. Вони або з Івано-Франківська, або там ще якось дупи, да, йдуть туди. >> Ну, >> ну, якщо добиратися, наприклад, з Києва там або ще ще нуходи потяг з Харкова, наприклад, ходить потяг >> прямо туди, да? >> Прямо в Урохту. >> Угу. Але він, ну, да, ну, він проходить не тут. >> Ну, а з Києва в Рахов їде потяг. Я їхав з Києва в Рахов потягом. От >> прямо там вийшов в Рахові. >> Прямо в Рахові вийшов з, ну, з останніх вагонів приблизно, що платформа була закоротка і довелося пригати на гравій. І я обійшов пару вагонів ще назад і вийшов там прямо на вулицю. >> А це вони, а вони, слухай, це вони не в Рахові там на набудували, бляха, всяких заборів там ми цих з калючкою біля вокзалу. Це не там? >> Не бачив. Я не бачив такого. Бо тут я вже плутаюсь, просто десь писали, що в якомусь місці вони на вокзалі, бляха-муха, там 500-600 м набудували цього паркану, короче, з колючкою, що, ну, коли всі там випригували, то це, ну, уже не випригнеш так уже там. >> Ні, я не бачив, я думаю, це не Рахів, я такого не бачив. Я вийшов і обійшов потяг і зайшов, скажемо так, як на вуличку якусь. Хоча, блін, там, здається, якась вона тупікова була. Я потім пішов все одно на вокзал і підійшов одразу до таксистів, але там менти вже розсосались, бо людей виходило з потягу мало. Може вони там когось зустріли, перевірили і вже відійшли, скажемо так, там курити десь в сторонньку. Я одразу >> Так, давайте, давайте такі розмови пізніше, коли я завершу запис зараз. Задавайте ті, що хто ті, що ті, які ще не задавали питання. >> Якщо немає, за просто завершую ефір і спілкуйтесь далі. >> Вітаю. А ви не намагалися домовитись з ними прямо там на горі? Ні, ми не ми не намагалися. Ні, це могло б, ну, чесно, я думаю, щоб це б не спрацювало, бо уяви, що вони їхали, бігли туди, там ціла застава в курсі, там і мінти сидять. Ну, в цивільному були якісь, я думаю, це були опера чи хтось такі. А, ну, короче, ну, в мене була двушка з собою. Я думаю, що двушка на таку компанію, це було б не ні про що. От і нам би могли просто впаяти те, що була б у мене б зараз би ще кримінальна відповідальність. >> Зрозумів. Дякую. >> Тим більше, тим більше уяви, що якщо був постріл, то, ну, це бабки були б для нас конкретні і це б могло просто все криміналкою закінчитися. >> Скажи, а ты вот когда выбирал именно эту сейчас возможность именно зиму или весну, ты как это рассуждал, как преимущество или просто тебе так захотелось? Не, как преимущество. Я просто как бы наслышан о том, что летом, грубо говоря, нагоняют туда курсантов. Вот нагоняют курсантов. И я рассчитывал, а, ну, а зимой как бы морозы там, плюс у меня снаряга не сильно прямо там на конкретную зиму, на конкрет на конкретные морозы. А тут у меня так всё совпало, отпуск, скажем так. Плюс этот, плюс ещё погода такая, знаешь, снег остался. То есть я рассчитывал на то, что там нету курсантов, что там будет проще. Но в действительности оно так и есть, как бы если бы шуровали мы условно там какими-то хащами параллельно с маршрутом, да, было бы тяжелее, но мы бы, скорее всего, бшли. Вот я рассматривал это как преимущество, эту погоду. Вот сейчас я считаю ещё это преимущество осталось, что там можно затеряться, что выше 1300 м там есть снега. С одной стороны, конечно, это следы, но если ты будешь уровать не по тропе, а там по дебрям, то я думаю, что нормальные шансы выйти самому. >> Вам не надо было идти по тропе, особенно последние там километр. >> Ну, в идеале, да. В идеале, да. Ну, если нас спалили не то, что на 3 км, понимаешь, нас могли спалить там даже за 3 км, условно, и тогда б уже нам бы это не помогло, если бы мы даже пошли в ебеня, потому что если нас спалили где-нибудь там, куда они доезжают на своём мотыку, где снега нету, мы там спалились, и они за нами пошуровали условно, даже если бы мы там зашли в дебре, нас бы спали, нас бы вычислили уже по следам. Надо было сразу там, как только снег начинался после первого дня, надо было сразу уходить в дебре, блин. Тогда >> вам надо было с ними договариваться хотя бы на то, чтобы отдать им абсолютно всё: и снаряжение, и деньги, и просто, ну, договориться о том, что вы убежали, бросили всё и они вас не догнали, а вы вышли через границу. >> Ты ж понимаешь, это могло сработать, а могло нет. Я, например, думаю, что это бы не сработало. Вот. И тогда бы это нам обернулось бы ещё значительно серьёзнее бы. Тогда бы я бы уже точно свои бабки потерял бы просто ради того, что когда нас бы привезли в заставу, чтобы нам не пришили криминальную відповідальність, понимаешь? Вот там мне уже было бы на ту двушку я был бы рад бы только, чтобы оттуда уйти с админкой, понимаешь? Вот. Ну я думаю, что у них там есть варики бабок заработать и побольше, чем 2000 долларов. А-а, короче, как-то так. Наоборот далі. >> Я теж рекомендую, нікому ніякі гроші не пропонуйте, скільки би у вас їх не було, бо ви просто залишитеся без нічого. >> Да, люди выходят с первого, со второго, ну, точнее, со второго, с третьего раза некоторые, поэтому это не конец жизни, а в тюрьму желательно не попадать. >> Слушай, а ещё такой вопрос. Если б сам бы пошёл, как ты думаешь, лучше было? >> Морально было бы мне тяжелее. Честно говоря, я шёл и кайфовал. То есть я наслаждался природой. Но если другану моему было тяжеловато физически идти ввиду веса, ввиду того, что он первый раз идёт по, ну, вообще в поход первый раз, то я шёл и просто я шёл, блин, улыбался, дышал полной грудью потому что вокруг красота. И мне было в кайф, даже невзирая на то, что у меня был рюкзак там килограмма 22 примерно, сумка ещё спереди была. Ну, я шёл и кайфовал. Но самому, вот чисто мне самому морально было бы стрёмно. У меня вот такое есть там, блин, что звери, не звери, там медведи, волки, такое всякое. Ну, мне было бы стрёмно. Я б, может быть, ночью бы херово условно спал. Там на стрёме был бы, понимаешь? А вдвоём идти легче. Короче, если адекватный напарник, то в моём понимании вдвоём идти прикольнее, в принципе. Ну, конечно, может шансов больше спалиться, но не знаю, есть и плюсы большие. Я, в принципе, рад, что шёл вдвоём. А-а, может быть, мы ещё пойдём ещё на вторую попытку, но позже, в принципе. Не знаю. У тебя >> Ігор, да, Ігор, дякуємо тобі за цю круту розповідь. Ще раз бажаю тобі хорошого всього, щоб ти знайшов собі місце своє і просто був щасливий. Дуже дякую. Дякую. Сподіваюся, що комусь в нагоді знадобилася моя історія. Успіху всім, хто спробує. Успіху вам. Всім гарного вечора. На зв'язку. Yeah.